5 липня у Софії Київській відбулася неформальна зустріч представників двох православних українських церков — ПЦУ та УПЦ. Це спілкування проходило за участю міністра культури Олександра Ткаченка.
«Крига скресла! Сьогодні, коли війна ставить перед нами нові виклики, все зайве залишається позаду. Вчора, у день пам’яті Блаженнішого митрополита Володимира, на території Софії Київської відбулася історична зустріч духовенства Православної церкви України та Української православної церкви. Долати розділення, служити народу України та будувати наш спільний дім — наші спільні цілі», — написав міністр на своїй фейсбук сторінці.
З початку повномасштабного російського вторгнення відбулися значні зміни в українському православ’ї. Доки священники ПЦУ ставали капеланами, священники УПЦ залишаються офіційно позбавленими такої можливості через багаторічний зв’язок з москвою. Наприкінці травня УПЦ офіційно зреклася підпорядкуванню російській православній церкві, що московські православні діячі, очікувано, зустріли холодно.
Ці та інші кроки до зміни політичної орієнтації УПЦ не варто сприймати як велике раптове патріотичне потрясіння. Нинішнє віддалення від москви пояснюється кількома раціональними факторами. По-перше, російська агресія відбувалася без врахування інтересів УПЦ МП. Звідси десятки зруйнованих православних храмів, вбиті священники та монахи і досить оперативне засудження російського вторгнення церковними діячами.
По-друге, серед приходу УПЦ різко зросли антиросійські настрої і актуалізувалася ідея розриву стосунків з москвою. Це означає, що за будь-яких обставин і волі лідерів цієї церкви, віряни вже вирішили залишити в минулому наративі про «священність російського православ’я» (як мінімум, достатня частка, щоб підштовхнути церковних ієрархів до оголошення позицій, які ще рік тому неможливо уявити).
По-третє, з лютого збільшилася кількість парафіяльних переходів з УПЦ до ПЦУ. За перші 100 днів повномасштабної війни про перехід заявили понад 600 (!) громад. Будь-який зв’язок з московським патріархатом почав трактуватися не просто як «токсичний» чи непатріотичний, але як пряма загроза, від якої необхідно якнайшвидше позбутися. Великим ударом по УПЦ стали і низка постанов місцевого самоврядування щодо заборони діяльності цієї церкви.
Нині в УПЦ немає іншого шляху як іти на перемовини з ПЦУ та шукати шляхи «вибілення» репутації. Подібні діалоги можуть мати добрі наслідки для покращення стосунків між різними церквами і конфесіями. Протягом багатьох років конфлікт між УПЦ МП та УПЦ КП (потім ПЦУ) залишався чи не найгострішим релігійним протистоянням в Україні (хоча його суть не теологічна, а політична й адміністративна).
