Українці зазнали знущань і тортур від радянської влади не лише на території нашої країни, але й після арештів та ув’язнень у таборах системи ГУЛАГу. Проте навіть в умовах повної несвободи вони знаходили можливість підняти голос і виступити проти жорстокого поводження. У 1950-х відбулося кілька масштабних табірних повстань, участь в яких взяли українські політв’язні та учасники національно-визвольної боротьби.
Одне із таких повстань розпочалося 19 липня 1953 року у Воркуті. Його причиною стали багаторічні репресії та нелюдські умови утримання в таборах ГУЛАГу. Масові арешти і депортації 1930-х та 1940-х років створили масштабну систему примусової праці, де мільйони людей примусили працювати в суворих умовах (працювали на будівництві або видобували корисні копалини). Умови життя в таборах були жахливими: не вистачало харчів, перевантаження роботою, постійні знущання з боку охоронців. Уберезні 1953 року помер Сталін і в'язні сподівалися на зміни, однак цього не відбулося що стало каталізатором для протестів.
Воркутинське повстання розгорталося в шахтарських таборах за Полярним колом. Це повстання стало одним з найбільших виступів ув'язнених у Радянському Союзі. У липні 1953 року шахтарі почали організовувати страйки, вимагаючи поліпшення умов праці та харчування, скасування примусової праці і звільнення політичних в'язнів. У страйку взяли участь більше 16000 ув'язнених, більше половини з яких були українцями.
Ключовими фігурами в організації повстання стали політичні в'язні, які мали досвід підпільної боротьби, зокрема українські та балтійські націоналісти. Вони координували дії ув'язнених, розробляли вимоги і підтримували дисципліну серед страйкарів. Ув'язнені вимагали від влади покращення умов утримання, перегляду справ політичних в'язнів і забезпечення базових прав.
Реакція радянської влади була жорсткою. До Воркути направили додаткові загони МВС, які отримали наказ придушити повстання будь-якими засобами, включно з правом розстрілу. 1 серпня 1953 року силовики відкрили вогонь по беззбройних страйкарях, в результаті чого загинуло багато ув'язнених, а решта були піддані жорстоким репресіям. Протести були придушені, а їх організатори піддалися додатковим покаранням, включаючи смертні вироки.
Жорстока реакція влади була очікуваною, проте в’язні відчайдушно намагалися досягти змін у таборі. Хоча ми живемо в часи після розпаду Радянського Союзу, однак масштаб жорстокості щодо в'язнів у сучасній Росії не зменшився. ФСБ організовує нові принизливі катування і ніхто не може це зупинити. Наприкінці 2021 року правозахисна мережа Gulagu.net опублікувала докази масових катувань в російських в’язницях, які організовує ФСБ та ФСВП (рос-ФСИН). Це нелюдські знущання системного характеру, які покликані повністю зламати волю людей і використовуються також для примусу ув’язнених долучатися до російської армії у війні проти України.
