Виклики та перемоги українізації церков Східної України

Ми віримо, що Церква, як це відбувалось в нашій історії та в історії більшості європейських народів, може відігравати ключову роль у процесах повернення українськості.

Цитата з декларації

Які проблеми в житті української церкви чи теології виявила війна?

Найперше хочу подякувати Богові, що в Україні люди з 1945 року фактично не переживали війни. Відповідно, і життя церкви, і певною мірою теологія, були направлені на ту тематику та ті потреби, які були актуальні на той час. Ми читали в Біблії про війни, щось чули з новин, але ось починаючи з 2014 року й особливо після 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, ситуація радикально змінилася.

Передусім, оскільки багато вірян виховувались в Радянському Союзі, який був дуже вороже налаштований проти церкви і християн, то у багатьох християн склався взаємний менталітет – це і відношення до зброї, і патріотизму, і держави та її захисту. Але, коли прийшла війна, вона виявила ці слабкі місця в нашій теології. Відверто скажу, що я переглянув для себе це питання і знаю багато пасторів і християн, яких ця війна примусила глибше копати й переосмислити їхні погляди. По-друге, в минулому, коли ми чули, що десь там далеко відбувається війна, наша реакція була слабкою. Нам треба більше реагувати на виклики сучасності: «Радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче» (До Римлян 12:9-18). Також, безумовно, з приходом війни нам також довелося переглянути структуру волонтерства, служіння і багато чого. Господь допоміг гнучко налаштуватися на виклики сьогодення.

Чому українська церква повинна розуміти важливість державної мови?

Інколи люди, й навіть нації, запізніло реагують на позитивні процеси, які сама доля, або Всевишній відкривають для них. Те, що відбувалося в Україні у 1991 році, тільки зараз починає набирати повного змісту. І мова – це один з важливих показників, які повинні бути притаманні кожному народу та нації. Думаю, що ми запізнилися, і не тільки ми, але і державні інституції. Було багато спротиву від проросійськи налаштованих людей. Особливо перед виборами, вони брали це на шпальти й мовне питання вело до розбрату. Але є моменти, коли за історичний короткий період дуже багато чого змінюється, і в контексті України ситуація швидко змінюється в позитивний бік українізації.

Як процес українізації відбувається в Східній Україні?

Війна була тим прискорювачем, який дав потужний імпульс. У багатьох людей розплющилися очі. До цього ми були ніби не бачачи, в сонному стані, а тут отримали сильний імпульс.

Хочу зауважити, що в колах братерства ми й раніше почали молитись “Отче наш” українською і співати українські пісні прославлення. А кілька років тому я почав проповідувати українською мовою. Проте нині є потреба, щоб були написані актуальні на цей день християнські пісні. Я хотів би, щоб християнські поети й композитори відгукнулись на виклик – це був би дуже позитивний момент в цьому процесі.

А загалом, треба трішки часу. Бо я спостерігаю, як деякі брати переходять на українську мову, але словниковий запас слабкуватий і не завжди гарно звучить. Ми повинні залучити багато різних підходів. Наприклад, ми розробили покрокові інструкції з єпископами, де ми спілкувалися між собою українською і трішки виправляли. Не сміялися один з одного, але виправляли, коли були певні недоречності. Думаю, ми на правильному шляху та в правильному процесі.

Як ви ведете розмову з переважно російськомовними людьми, які не сприймають українізацію?

Скептики були завжди. Біблія інколи називає їх єретиками. Я вірю в здоровий глузд і в ці позитивні й незворотні процеси, що відбуваються. Мову треба популяризувати різним чином, щоб достукатися до розуміння різних людей. Бо важливо, відповідно до першого закону Карнегі, аби людина щось зробила, треба її зацікавити в тому. Тут треба творчість і фантазія, щоб спонукати скептиків. Такі люди є в невеликому відсотку, тому не варто зациклюватись на них, але робити свою справу. Більшість людей, а особливо молодь (що вселяє оптимізм) більш відкриті до українізації, а особливо ті, хто народився за час незалежної суверенної України.

Дніпро стало прихистком для переселенців – чи легко з ними спілкуватись на тему українізації?

Дійсно, Дніпро лідирує, в нього найбільше, понад 180 тисяч переселених осіб. Наша церква “Світло Євангелія”, де я є пастором, прийняла за 1,5 року понад 16 тисяч вимушених переселенців. Ми були в легкому шоку, коли до нас дзвонили: “Прийміть 100 людей… 150 людей”. Ми розселяли й по інших церквах. В певний момент наша церква стала звертатись до людей по подушки та ковдри, білизну. Люди спали й на балконі, і в рядах в церкві, навіть під час служіння. Церква стала, як хостел. Це було дуже важливе служіння церкви в цей період. Воно вимагало від нас і зусиль, і гнучкості, і посвяти, і жертовності. Але я дякую, що вдалося посіяти Боже Слово.

Деякі переселенці навіть залишися при церкві, прийняли водне хрещення і вступили в Завіт з Господом. Але загалом багато з них були душевно і морально, і духовно, а деякі – і фізично травмовані. До них потрібен спеціальний підхід. Багатьом з них розплющилися очі за цей період війни, але в досі в більш східних областях України проблема мови виглядає складніше. Тому тут треба особливі програми та проєкти. Були люди, які конкретно мені говорили, щоб ми це питання в спілкуванні з ними не зачіпали.

Чи є ще якісь заходи, які ви почали робити свідомо, щоб сприяти українізації?

Як пастор, я спонукаю диригента хору, щоб вона обирала більше українських пісень. Декілька співочих груп також мають таку пораду. Ми подеколи часткою гумору спонукаємо один одного. Конкретної методології немає, але в загальному ми підтримуємо і спонукаємо один одного. Я здивований, що я вже два рази замовляв сучасний переклад Біблії, й люди розібрали. Досі жінки в церкві приходять і просять допомогти придбати Біблію українською.

Як ви для себе і для інших пояснюєте через Біблію важливість мови?

Я особисто вірю, що, коли Господь давав землю, то це притаманно і це природний процес, щоб кожний народ і нація мали свою мову. Коли ми дивимось на такі речі божественного характеру, як кількість людей на землі, але навіть немає двох людей з одним відбитком пальця – я вірю, що Бог, як Творець в цьому питанні кожну людину, кожну країну, і державу наділив індивідуальністю, зокрема й мовою.

В чому я бачу проблему – це наслідки впливу російського імперського мислення й підходів з приниження української мови. Можливо, не всім людям було зрозуміло, але тепер очі розплющуються, що була в тому рука імперії, щоб люди говорили її мовою. Пригадую, що коли я служив в армії, вони брали багато місць з Біблії і їх перекручували. Казали, що вже немає росіянина й українця, і так далі, але є новий тип людей “совєтского народа”. Це починалось з садочка, потім були “жовтенята”, піонери, комсомольці – так промивали людям мозок. Це як “Раша Тудей” – людям буває складно розібратися. Але, якщо подивитися з Біблії, то те, як Бог розподілив, щоб в кожного народу була своя мова і культура – має певну мозаїку і красу.