Значну роль у відновленні України мають відіграти помісні церкви та парафії, їхні душпастирі, християнські психологи та капелани, які будуть здатні допомогти всім, хто пережив страждання війни, знайти світло надії для крокування у майбутнє.
Цитата з декларації
На прохання капеланів, що тільки зайшли на службу, набувають практики й досвіду у служінні, та спираючись на свій особистий досвід 10-ти років служіння.
54 моральні травми капелана – це:
- …коли ти молишся і віриш Богу, але все одно гинуть рідні тобі Люди.
- …коли сповістити скорботне сповіщення про смерть військового доручають саме тобі, бо ти знаєш добре родину.
- …коли під час сповіщення про смерть – рятуєш дружину, бо у неї стався серцевий напад і є всі ознаки інсульту.
- …коли треба рятувати маму під час поховання її загиблого сина.
- …коли дитина загиблого на війні, під час безпосереднього поховання, скаче у яму прямо на домовину до свого батька.
- …коли командир у сповіді розповідає, що приймав нерозумні рішення від чого гинули люди – і капелан про це знає, але мусить мовчати, продовжуючи свою службу.
- …коли у прифронтовій церкві в неділю, після служіння, з тобою та твоїми побратимами ніхто не вітається, бо ви у воєнній формі зі зброєю.
- …коли тебе просять провести священнодію поховання загиблих дітей.
- …коли ти далеко від родини, твоя дитина негайно потребує лікаря, а в машині немає палива і дружина не може її відвезти… і немає нікого поруч.
- …коли військові матюкливо просять тебе помолитися за їхні потреби.
- …коли тебе не пропускають на блокпосту до своїх, приписуючи тобі не твої гріхи.
- …коли родина зовсім немає коштів для життя, бо ти – капелан-доброволець.
- …коли ти перебував разом з військовими на позиції, прилетіла міна і всіх поранених забрали та евакуювали швидкою, а тебе, пораненого – ні.
- …коли ти шукаєш у морзі тіло свого побратима, а знаходиш ще два інших тіла рідних тобі людей.
- …коли ти на впізнанні тіла, і мама загиблого мусить для протоколу глянути на фрагменти тіла свого сина.
- …коли закрита домовина з загиблим Героєм, а дружина кричить тобі її відкрити для того, щоб пересвідчитись у точності. А ти бачив, що в середині, і у тебе завдання – переконати її, що для неї краще не відкривати домовину.
- …коли приходить БР (прим. бойове розпорядження) до підрозділу, з яким ти, а виконати його неможливо.
- …коли по рації ти сповіщаєш командуванню, що поруч з тобою усі загинули.
- ...коли на урочистих заходах тобі вручають ту саму нагороду, яку вручили родичам твоїх побратимів, але з клятим уточненням «посмертно».
- …коли військовий кричить на тебе, що ти його не відвідав на фронті, а ти його зовсім не знаєш, вперше бачиш, та й сам не знаєш, коли останнього разу був вдома.
- …коли ти почесно згорнув прапор з домовини Героя і маєш його передати малій дитині, яку добре знаєш, і мусиш дивитися у її заплакані очі.
- …коли тебе терміново викликають забрати тіла загиблих, а у тебе немає ні пакетів, ні солярки, аби туди поїхати.
- …коли ти зустрічаєшся з родинами зниклих безвісти й вони ставлять тобі запитання, на які у тебе немає відповідей.
- …коли жінка поважного віку просить тебе завезти її на кладовище, де поховані в один ряд усі її рідні діти й онуки, яких замордували до смерті рашисти.
- …коли ти віддав свій бронік воїну, а він у ньому загинув у бою.
- …коли ти запитуєш у дитини про її мрію, а вона каже, що мріє про те, аби її загибла мама воскресла.
- …коли командування переконує тебе розповідати їм все, про що говорять тобі військові під час сповіді.
- …коли до тебе під’їжджає дорогий мерседес і з нього московський піп обзиває тебе сектантом, неканонічним, в той час, як ти роздаєш свіжий хліб зі свого старого автобуса людям, які хліба не бачили пару місяців.
- …коли ти приїхав до дітей і привіз їм подарунки, а тут ще прийшли діти й подарунків на всіх не вистачає.
- …коли мама твого близького загиблого Друга благає тебе провести чин поховання свого сина, а ти лежиш під крапельницею і лікар забороняє тобі вставати з ліжка.
- …коли хлопець, років десяти, слізно просить у тебе гроші на квіти для мами, а потім ти його бачиш на кладовищі з тими квітами біля могили його мами.
- …коли високий офіцер показує тобі дві жінки і питає у тебе поради, з якою йому жити, а ти кажеш йому правду і він потім всіляко тобі мстить. І при цьому ти вітаєшся з ним, допомагаєш і тримаєш слово про конфіденційність.
- …коли два чоловіки у формі ЗСУ з біркою «капелан» стоять і палять, матюкаються, відчувається перегар, проте побачивши таку саму бірку на тобі, кричать: «А в тебе є мандат на капеланську діяльність?»
- …коли ти знаєш про загибель воїна, а його старенька мама дуже слабка і їй небезпечно сповіщати про смерть сина. І вона продовжує молитися за нього і просити тебе молитися за збереження його життя.
- …коли ти маєш досвід 10-ти років служіння капеланом, але тебе не беруть на штатну посаду капелана, бо у тебе не такий папірець. А люди без досвіду можуть обіймати цю посаду лише тому, що мають той папірець, який треба.
- …коли ти доброволець і дуже потрібний Збройним Силам для захисту держави, ти першим приймаєш бій з ворогом, чим даєш час запізнілим силам підтягуючись, зосередитись, і фактично здобувати перемогу і всі подяки за неї – собі. Добровольців навіть не згадають і навіть не враховують їх бойовий досвід за досвід служби.
- …коли ти у підрозділі добровольців з Бучі, які приймали бій з рашистами прямо у центрі міста, а тобі закидують підозри про те, де підрозділ брав зброю чинити опір окупантам.
- …коли з твоїх близьких друзів-добровольців, які брали участь у бойових діях, були поранені й деякі загинули, роблять дурнів і дорікають: «Навіщо це треба було робити?»
- …коли ти привіз батька у морг на сході на впізнання тіла його загиблого сина, а потім батько кричить тобі, щоб воєнком, який призивав його сина на службу, їхав за тілом його сина і доставляв його додому.
- …коли тебе питають – як твоє здоров’я? А ти кажеш, що нормально все, при цьому носячи завжди у кишені пачку пігулок і згадуючи, що ти мав прийняти з них ще пару годин тому.
- …коли ти хочеш йти до армії служити і благаєш начальника ВЛК (прим. Військово-лікарські комісії) визнати тебе хоч обмеженим, але придатним до служби, а він сміється з твого прохання і каже, що усі інші у нього просять протилежного.
- …коли люди, які втекли за кордон під час війни, залишили свої церкви й громади, але представляються там пасторами-капеланами і розповідають усім про поточний стан справ на фронті, при тому знецінюючи капеланське гасло «бути поруч».
- …коли ти приїхав на співбесіду до бригадного капелана, аби поступити на службу у батальйон на посаду капелана, а він зразу тобі відмовляє тільки тому, що ти іншої конфесії.
- …коли ти відвідуєш багатьох у лікарні, допомагаєш з лікарями й ліками, але коли ти сам потрапляєш до лікарні – тебе ніхто не відвідує.
- …коли ти маєш досвід 10-ти років служби капеланом, але поступив на службу звичайним солдатом і бачиш, як на шикуванні особового складу капелан цього батальйону не знає на памʼять навіть «Отче Наш».
- …коли усі намагаються дізнатися про потреби інших і передати їм допомогу через тебе, але ніхто не цікавиться тим, за що ти живеш і можливо тобі самому необхідна допомога.
- …коли тебе переконливо повчають великі «духовні пацифісти» навчитись прощати ворогів, а ти згадуєш своє рідне місто Бучу – замордованих до смерті людей, розстріляних у машині сімей – і своє повсякденне волання до Бога про справедливість покарання злочинцям.
- …коли ти спеціально не їздиш деякими вулицями свого міста Бучі і ніколи не заїжджаєш до деяких місць, бо завжди, коли там – тобі вбачаються тіла загиблих людей, які там колись лежали.
- …коли «вєлікіє духовниє прапаведнікі» сповідують пацифізм, при цьому живучи у західних країнах світу, під захистом кращої армії світу, але тобі пропонують не чинити спротив ворогу.
- …коли тобі прийшла повістка про мобілізацію до армії, ти готуєшся, підліковуєшся, аби пройти ВЛК, а твій друг пише тобі прохання про те, щоб ти допоміг йому відмазатись від служби в армії.
- …коли бойові медики просять тебе, капелана, негайно сісти до евакуаційного реанімобіля разом з важкими пораненими воїнами, бо вони точно помруть по дорозі.
- …коли вночі, по дорозі з фронту, ламається твій автобус капелана з тілом загиблого друга на борту, а дружина загиблого телефонує і її всю трусить, і немає нікого поруч з нею, а завтра поховання.
- …коли тебе запрошують виступити з проповіддю в неділю у церкві, а ти не можеш стати з ліжка, бо все болить, і насправді тобі просто нічого сказати. Ти відчуваєш себе не просто вигорілим, а повністю згорілим і знищеним зсередини, бо вчора робив скорботне сповіщення і поховання загиблого – і нині сам потребуєш доброго слова підтримки, допомоги і зцілення.
- …коли тебе ніколи не запрошують на свято, провести одруження, хрещення, благословіння дітей, але завжди просять провести поховання та подальшу роботу з душпастирської опіки над рідними, чиї серця розірвало горе втрати...
Анатолій Кушнірчук – військовий капелан понад 10 років, служитель міста Буча.
