Проблеми християнських фільмів, які нам потрібно подолати

Хід подій залежить від тих людей, які пов’язують себе з вічними цінностями, зокрема й християн. Ми маємо бути спроможні зрозуміти ознаки часу, дати їм правильну інтерпретацію...

Цитата з декларації

В чому основна проблема християнських фільмів?

Фільми є певним відображенням того, якими ми є, що ми робимо і як ми живемо. І те, як ми втрачаємо вплив у суспільстві. Якщо повернутися в часі назад, років на 50 і більше, то можна побачити, як Голлівуд дав нам чудові християнські фільми. Тоді біблійна тематика була екранізована. Наприклад, “Бен Гур” довгий, багатосерійний фільм виграв масу Оскарів. Ці теми були важливі, люди дивились, ходили в кінотеатри. Проте пізніше християнство почало втрачати вплив і стало поза політикою, поза суспільством. Воно зосередилось на собі й внутрішніх проблемах. Тоді з'явився церковно-релігійний дуалізм – поділ на духовне й недуховне. Тобто, те, що в церкві правильне, а те що поза церквою – грішне. В результаті це вилилося в різні наслідки, включно з відповіддю на питання чому немає достатньо християнського мистецтва. Навіть так: чому немає присутності християнства в мистецтві, театрі та подібному?

Як цей дуалізм вплинув на якість християнських фільмів?

У світі загалом цей вплив церковного дуалізму проявився в кіно недолугими сюжетами про поганих атеїстів і хороших вірян. Часто люди, які знімають кіно, передають своє викривлене розуміння Писання, викривлений світогляд і, на жаль, він теж замішаний на християнстві. І ми маємо або дуже банальне християнське кіно, або кіно на грані з єрессю, яке не можемо прийняти як наші ідеї. А сучасне християнське кіно має більшу проблему – воно скотилося в банальщину. Ми подаємо неправдоподібні, “правильні” історії, як ніби поводяться християни, які вчинки роблять, як відповідає Бог... Воно існує у вигаданих світах. Ми відірвались від життя і створили неправдоподібні образи. Коли дивлюся подібні фільми, то маю внутрішнє відчуття, що це так не працює у світі.

Оскільки християнство втратило вплив, відповідно, ми втратили присутність в кіно. Все менше українських християн розглядають кіно, як своє майбутнє, як своє покликання, як професію, служіння, місію, і тому подібне. Тому, що сказати “я режисер” і “я місіонер” в християнському світі – це різна вага. Якщо на фразу “я місіонер” всі скажуть “вау” і будуть аплодувати, то на фразу “я режисер і роблю кіно” – буде не така реакція. Ми почали втрачати спеціалістів в цій сфері, не розвиваємось. В нас нема достатньо сценаристів, режисерів, продюсерів, в той час як в США, де протестантизм і християнство загалом вкорінене в суспільство – це ще якось розвивається, як і напрям в християнському і релігійному кіно. І навіть у звичайних, світських фільмах беруться християнські історії та мотиви. А в нас не було такої християнської площини.

Якою є ситуація з українськими християнськими фільмами?

Ми беремо відлік Незалежності України з 1991 року. Вся історія нашої незалежності – це постійна боротьба з атеїстично-комуністичними ідолами. Ми тільки зараз дійшли до моменту, щоб позбутись цих ідолів, а з ними і російського світського чи російського псевдорелігійного впливу. То ми поки на голій площині нічого не побудували, в нас є повна відсутність не лише режисерів-християн, а й сценаристів, освітлювачів. Теоретично вони десь є, десь християни працюють, ми можемо зібрати одиниці, десяток, може сотню, але вони розкидані, не поєднані спільнотою чи спілкуванням. Тому говорити про створення в Україні християнських фільмів поки важко.

Старі християнські фільми було простіше дивитися. Тоді трішки інакше було, не було достатньої конкуренції й всі їх дивилися. Християнство не мало доступу до чогось великого. Ці фільми були вилизані, банальні, одного жанру, з церковним підходом до всього: до зовнішності, сцен, конфлікту. Також проблемою була нестача внутрішніх конфліктів, ці фільми “рівні” – дивишся “рівну” історію, трішки драматичну, може романтичну. А кіно це – драма. Мусять бути перипетії, актори повинні підкидати до неба і занурювати в глибини безодні. Це має бути певна трансформація. Цим фільмам не вистачає романтизму і конфлікту.

В чому сила кінематографії?

Загалом кінематограф поєднує декілька площин і напрямків. З одного боку – це вид мистецтва, який люди споглядають, монументують певні важливі цінності, принципи та ідеї. З іншого боку, кіно – це засіб поширення ідей, вплив на масипотужний пропагандистський рупор. Навіть якщо це не пропагандистське, а розважальне кіно – воно несе певні ідеї. Крім того, що кіно працює з розумом, воно ще набагато потужніше працює з людськими емоціями. Саме працюючи з емоціями, створюючи враження, воно впливає на людський мозок. Тут знову проблема християнського кіно в тому, що ми одразу хочемо працювати з розумом, надати повно хороших ідей, які не заторкують струн душі людини. Не торкаються емоцій. Вони сухі. Це як сухаря без води з'їсти. Ми пропонуємо часто ідеї, а світське кіно побудоване на конфлікті, на зіштовхуванні протилежностей, на характерах персонажів та їх трансформації. Тут присутня драматургія. Цьому треба вчитися і втілювати. Бачити історію драматургічно і передати мовою кіно.

Кіно впливове, бо працює з масами, працює з почуттями і розумом людей. Хто б не прирікав смерть кіно, кіно – це багатожанрове мистецтво, воно не помре.

Як християни реагують на ваші ідеї та фільми?

Я не можу розірватися і кожному пояснити, розказати, переконати, але з ким зіштовхуюся – вдається. Принаймні навіть презентаціями звичайних українських фільмів, до яких ми теж долучаємось, бо маємо організацію “Волинська кінокомісія”. Це одна з наших цілей – поширювати українське кіно. Коли християни це бачать – вони розуміють важливість фільмів. Подеколи я висилаю посилання на фільм про Реформацію, переконую глянути, але деяким дуже важко почати дивитись, є стереотипи. Але потім кажуть: “Не знав, що так круто!”. Дуже важливо подолати стереотип, що українське кіно – низькосортне, або стереотипно розглядати християнське кіно, як низькосортне. Інший стереотип до подолання – це думка, що документальне кіно є нецікавим. І ці бар'єри мені доводиться долати.