Цього дня 1985 року підписано Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких і нелюдських покарань. Катування було визначено як будь-яке діяння, яке призводить до намагань завдати фізичний або психічний біль і страждання, з метою отримання інформації або покарання за дії, які вважаються злочинними. Спочатку Конвенцію підписали 22 держави, до яких доєдналися ще 151.
Бажання запобігти і засудити практику катувань було закономірним в контексті розвитку міжнародних організацій та спільних зусиль багатьох країн, котрі бажали закріпити гуманність як чесноту для людини з будь-якого народу. Прийняття Конвенції було результатом багаторічних зусиль громадських організацій, правозахисників і країн, які визнали необхідність спільної боротьби проти цього жахливого явища.
Згідно з міжнародним документом, катування розглядається як серйозне порушення прав людини, здійснення якого передбачало обов’язкову екстрадицію та невідворотність покарання. Кожна держава-підписант зобов’язана вживати всіх необхідних заходів задля недопущення і жорстокого поводження як з боку державних органів, так і будь-яких громадян. Розслідувати заяви про систематичні тортури було доручено Комітету проти тортур (він є одним із восьми договірних органів ООН з прав людини).
Конвенції проти катувань є чудовим теоретизованим маніфестом, але основна її проблема — це відсутність політичної волі членів ООН та достатніх інструментів для її реалізації. Хоча тортури визначаються як дуже серйозний злочин, однак це зло все ще триває у в’язницях, а особливо в ході війн та озброєних конфліктів.
Російське вторгнення в Україну продемонструвало всю жорстокість і різноманітність тортур, які застосовувалися до полонених військовослужбовців ЗСУ, викрадених і ув’язнених цивільних. У більшості деокупованих населених пунктах знайдено катівні, же росіяни чинили страшні речі над військовими та місцевими жителями.
Це страшний досвід системних тортур, який потребує розслідування та суду, однак проблема притягнення відповідальності за такі злочини у відсутності механізмів реального ув’язнення злочинців без політичної згоди російської сторони. Таким чином, невідворотність покарання для російських катів можлива у випадку захоплення їх в полон або капітуляції російської федерації. Це лише один приклад, складності реального досягнення справедливості, а жорстокість і тортури є поширеною практикою в багатьох авторитарних державах (рф, Білорусь, Іран) і навіть умовно демократичні уряди можуть бути причетні до системних знущань (наприклад, розслідування тортур у в’язниці Абу-Грейб).
