25 червня стало відомо про відкликання Україною свого голосу під заявою понад 40 країн-учасниць ООН щодо захисту уйгурської меншини в Китаї. На засіданні Ради з прав людини була підписана вимога до Китаю дозволити негайний доступ незалежних спостерігачів до Сіньцзяна – регіону, де проживає найбільше уйгурів і де знаходяться табори перевиховання (фактично концтабори).
22 червня на засіданні у Женеві виступила канадський посол Леслі Нортон, яка заявила про жахливі порушення прав уйгурського населення: катування, жорстоке, нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, примусову стерилізацію і аборти, сексуальне насильство та примусове розлучення дітей з батьками. За всім цим стоїть китайська влада, яка намагається «соціалізувати» мусульманську меншину.
Недовго Україна була в списку підписантів, бо вже 24 червня відкликала свій голос. Того ж дня китайський посол заявив про успішну роботу з українським МЗС щодо безвізу між двома країнами, однак причина може критися в іншому. Як повідомляє Associated Press, неназвані українські дипломати пояснили відкликання підпису тиском китайської влади на Україну з погрозами зупинити постачання вакцин від Covid-19.
27 червня китайські дипломати заперечили наявність тиску через закупівлі вакцин. Але їх заяви виглядають сумнівно як і версія, чому Україна самоусунулася від уйгурського питання (нібито цим наші дипломати проявили незалежність і справедливість, відкинувши «безпідставні» звинувачення інших держав). Наразі точно не відомо про всі обставини відкликання підпису, однак це рішення було точно помилковим.
Відкликання голосу вчергове демонструє несамостійність рішень МЗС та слабкість нашого суверенітету. Український народ 70 років потерпав від більшовицького режиму, а тепер влада фактично підтримала китайських комуністів. Звичайно лише заява кількох десятків держав ООН не зупинити тортури, однак це могло б посприяти більшому розголосу злочинам і актуалізації тиску на китайський режим.
Сьогодні КНР є більш технологізованим аналогом СРСР, але тепер єдиного капіталістичного Заходу вже немає. Навіть європейські держави (включно з Україною) не поспішають засуджувати протиправні дії. Комуністи зневажають базові демократичні цінності – свободу слова та віросповідання, свободу зібрань, справедливе судочинство та захист від тортур, однак «демократичний світ» не має реального впливу і шляхів тиску.
Захід вже не відіграє роль носія демократії, а чимало держав самі не проти дружби з режимами. За останній тиждень ми отримали не лише демарш вітчизняних дипломатів та домовленості щодо безвізу, але й поглиблення співпраці МОН з КНР в галузі освіти і теплі зустрічі лідера деякої «ліберальної» партії з представниками Компартії Китаю (так, ніби Україна і не засуджувала комунізм).
Тісні економічні взаємини з Китаєм, які передбачають залежність від КНР, несуть небезпеку для нашого суверенітету. Ця держава не лише будує власний тоталітарний режим, але й намагається політично впливати на позиції інших держав щодо реакції світу на протиправні дії комуністів. Все це вже було у минулому столітті, коли Радянський Союз прямо чи опосередковано «купував» зовнішню політику інших держав.