Після ганебного звіту Amnesty International Організація Об’єднаних Націй також опинилася в центрі скандалу із трактуванням подій російсько-української війни. 24 серпня російсько-терористичні війська обстріляли залізничну станцію Чаплинне, в результаті чого загинули 25 людей та ще понад 30 отримали поранення. Цей жахливий злочин отримав абсолютно цинічний і не відповідний фантам коментар від ООН.
Гуманітарний координатор організації Деніз Браун заявила наступне: «Всі сторони без винятку повинні сумлінно дотримуватися своїх зобов’язань з міжнародного гуманітарного права і постійно забезпечувати, щоб громадяни були захищені, їхні будинки залишалися неушкодженими, а необхідні послуги не припинялися».
Звинувачення «обох сторін» є неприпустимим і не відповідає ані наявним фактам, ані логіці цієї війни. Чиновниця ООН не конкретизувала, як саме Україна могла порушити міжнародне гуманітарне право, а її коментар виглядає як максимально стандартна фраза в дусі «давайте жити дружно». Також цей та інші коментарі представників ООН включають певний нейтралітет в оцінці військових, ніби у російських та українських солдатів моральне право воювати є рівним.
Світ забув, що існують війни, в яких наявність військ на певній території є гарантією безпеки, а не загрозою. Спроби зрівняти українську і російську сторони свідчить або про свідомі симпатії до росії та спроби додати війні «неоднозначності», або про банальне небажання зрозуміти суть подій. Нині ми бачимо реальну допомогу від деяких країн, проте міжнародні організації, які продовжують претендувати на звання авторитетних, скоріше шкодять, ніж допомагають. Якщо зрівняння сторін — це і є роль ООН у війнах такого масштабу, то постає питання: а навіщо взагалі така організація потрібна?
ООН була створена в минулому столітті з метою забезпечення миру і недопущення повторення жахів, подібних до Другої світової війни. Це завдання організація з тріском провалила. Рада безпеки ООН все ще включає росію, навіть коли вона багаторазово нападала на своїх сусідів, і за всі понад 8 років війни не змогли вплинути на агресора, а зараз лише роздає сумнівні коментарі.
Це вада не лише ООН, але й багатьох урядів та організацій, на зразок Amnesty International чи Human Rights Watch. Вони багато років мали зручний і випробуваний режим роботи, писали товсті звіти і висловлювали занепокоєння, але коли прийшов час реальної глобальної потреби, то виявилися нездатними приносити користь і впливати на ситуацію.