В цей день 1940 року народився Джон Леннон – всесвітньовідомий музикант, один із учасників гурту “Бітлз”, який здобув славу ікони пацифістського руху лівих.
Важко знайти в світі людину, котра ніколи б не чула про гурт “Бітлз”. В масовій культурі він постає як культовий феномен ХХ століття. Мільйони людей (переважно молоді) зробили “ліверпульську четвірку” своїми кумирами і Джону Леннону в цій історії відведена не остання роль.
Джону Леннону належить відома фраза, озвучена в роки піку його популярності: “Християнство піде. Воно зникне і усохне. Не потрібно сперечатися; я правий і майбутнє це доведе. Зараз ми більш популярні, ніж Ісус”. Ця фраза музиканта збурила американське суспільство (особливо населення південних штатів). Люди привселюдно спалювали альбоми “Бітлз”, пісні гурту вилучалися з плейлистів на радіостанціях.
Життя Джона Леннона в 1960-х виглядало як рекламний ролик десятиліття, сповнене невід’ємними атрибутами епохи хіпі – сексом, наркотиками, рок-н-ролом і… депресією. Музикант в своїх творчих пошуках починає шукати себе і ці пошуки приводять його до захоплення авангардним мистецтвом. На одній із подібних виставок, Леннон знайомиться з японською художницею, з якою зраджує своїй дружині.
Історія стосунків з другою дружиною (художницею Йоко Оно) сповнена скандалів та ексцентризму. Її неодноразово звинувачували в розпаді гурту (а також сім’ї Леннона) та негативному впливі на музиканта. Також Йоко Оно допомагала своєму чоловікові написати відомий сингл “Imagine”, який сам Леннон назвав “справжнім комуністичним маніфестом”. Пісня сповнена як утопізму й інфантилізму, так і дуже конкретної критики ідей національної держави, релігії, приватної власності… Ці заклики, що лунали з уст кумира мільйонів, знаходили відгомін в серцях фанів, підживлюючи тренд на ліві політичні рухи.
Разом зі своєю дружиною Джон Леннон організував провокативну акцію “В ліжку за мир”. Їх вимоги були дуже простими – вивести американські війська з В’єтнаму (“Війна закінчиться, якщо ви цього захочете”) і тим самим залишити південнов’єтнамські сили без військової підтримки. Так, це поклало кінець війні, однак дало початок пануванню комуністів у державі та масовим репресіям.
Не всі, хто гучно вимагає миру, прагне саме миру. Нерідко такі заклики є не більше ніж інфантильним чи лицемірним гаслом, що деморалізує одну зі сторін конфлікту. Україні це добре відомо, коли, прикриваючись закликами до миру, в публічну дискусію вкидаються відверто капітуляційні меседжі.
