На жаль, теоретики марксизму не залишилися в минулому ХІХ і ХХ століть. Ліві тенденції серед сучасних мислителів – це тренд, який триває вже не одне десятиліття.
Цього дня 1949 року народився один з популярних сьогодні лівих теоретиків – Славой Жижек. Словенець за походженням він виріс в Югославії та виховувався у дуже комуністичній родині. Тому можна стверджувати, що прихильником лівих був завжди.
Ще навчаючись в університеті Любляни Славой захопився вивченням французьких філософів- структуалістів (Лакан, Дерріда, Делез). Аналізуючи популярних тоді філософів постмодернізму й неомарксизму Жижек почав формувати власний ідейний лівий наратив.
По завершенню університету він втратив кілька років на пошуки роботи. Врешті-решт, йому вдалося влаштуватися у Словенський марксистський центр, а з 1979 року отримав роботу в Інституті соціології Люблянського університету.
В період розпаду Югославії та формування незалежних держав Славой Жижек мав нетривалий політичний досвід: працював у Комітеті захисту прав Янеша Янши, а в 1990 році навіть балотувався на пост президента Словенії. На даному етапі Жижек очолює Товариство теоретичного психоаналізу у Любляні, досі працює в Інституті соціології Люблянського університету та європейському інституті післядипломної освіти.
Творчість Жижека важко охарактеризувати як щось єдине і цілісне. Його праці різних періодів помітно різняться між собою, а в деяких моментах він сам собі суперечить. Структурний хаос і повне заперечення якоїсь базисної об’єктивності – типові ознаки постмодерних філософів.
Зважаючи на це, важко говорити про його філософію як щось унікальне чи цілком нове. На Славоя Жижека вплинули низка мислителів модерної та постмодерної епохи (Маркс, Гегель, Адорно, Льотар, Фрейд, Лакан…) і в підсумку, те, що ми отримуємо – це синтез багатьох теорій і традицій.
Як не парадоксально, але сформований на ідеях неомарксизму й постмодернізму, він заперечує деякі ключові засади цих доктрин. Хоча Жижек є філософом епохи постмодерну, однак він відмовляється від трактування філософії на протиставленні епох. Натомість пропонує розглядати все з точки зору сьогодення, сполучаючи частки різних філософських традицій. Жижек сам називає себе послідовником Делеза в даному питанні: відмовляється порвати з минулим, натомість бере з нього те, що потрібно тут і зараз.
Що ж до практичного втілення, Жижек вже багато десятиліть демонструє вірність ключовим засадам марксистів. Він піддає критиці деякі мейнстрімні твердження сучасних західних лібералів, які бачать ключову боротьбу саме в сфері “прав людини”. Жижек заперечує такі підходи, коли полем боротьби проголошується саме культурний вимір, а економіка й матеріальна сфера віддається владі ринку. Таким чином, він представляє плеяду класичних лівих мислителів, що поширюють ідеї як на культуру і політику, так і на економіку.
Зважаючи на марксистський світогляд, в питанні релігії Славой Жижек, очевидно, є матеріалістом. Та в своїх позиціях стосовно християнства він не просто відкидає існування Всевишнього. Як і Ніцше, Жижек проголошує смерть Бога, але з доповненням, що “Він ніколи й не існував”. Символічне підґрунтя цьому знаходить в християнській історії смерті Ісуса на хресті (так, ніби Воскресіння не було й на цьому історія і завершується).
Сьогодні Славой Жижек користується чималою популярністю в середовищі молодих західних інтелектуалів, що вже інфіковані лівою ідеєю. Та він не є унікальною персоною з потужним впливом. Протягом багатьох десятиліть гуманітарна наука на рівні університетів фактично окупована лівими, які і визначають, що в цій сфері вважатиметься “науковим”.
