У вирішальні для національного становлення часи народ потребує моральних основ і духовної мотивації для боротьби. В недалекій історії Східної Європи маємо чудовий приклад впливу церкви на становлення і боротьбу польської незалежної профспілки «Солідарність», яка стала основною силою спротиву радянському режиму.
17 вересня 1980 року було засновано профспілку «Солідарність». Цьому передували серпневі події в Гданську, коли місцеві робітники оголосили загальний страйк у відповідь на тривалі й глибокі соціально-економічні проблеми Польської Народної Республіки. Економічна криза, політичне невдоволення і погіршення умов життя призвели до масового загальнонаціонального невдоволення, вибух якого потребував структури, здатної об’єднати різні верстви населення.
Відверта опозиційність незалежної профспілки призвела до розгортання репресій з боку влади проти ключових членів «Солідарності». Страйки робітників часто завершувалися масовими арештами, системним став тиск і переслідування католицьких активістів та ключових фігур профспілки.
Католицька церква зіграла ключову роль у підтримці «Солідарності». Найперше, вона надала моральне виправдання боротьбі, підкреслюючи потребу захисту людської гідності у підрадянській республіці. Це було особливо важливо в умовах, коли комуністичний режим намагався дискредитувати «Солідарність» як антидержавний елемент. Ці спроби влади виявилися безсилими, коли церква відкрито підтримала народ у боротьбі за свободу.
Десятиліття атеїстичної пропаганди не призвели до масового відступництва. Парадоксально, але в підконтрольній СРСР соціалістичній польській республіці більшість населення залишалася католицькою. Тому саме Католицька Церква стала надзвичайно авторитетним соціальним інститутом, а комуністи так і не змогли зламати її моральний вплив.
Важливу роль у цих процесах зіграв Папа Римський Іван Павло II, який сам був поляком. Він підтримав страйки ще до офіційного оформлення «Солідарності» та доклав зусиль до формування міжнародної підтримки руху. Візити папи до Польщі та звернення до світової спільноти надихнули самих поляків та привернули увагу мільйонів до питання прав і свободи народів, які перебували під соціалістичною владою.
Підтримка церкви полягала не лише у схваленні ідеї «Солідарності». Костели та монастирі стали безпечними місцями для зустрічей членів профспілки, а також місцями формування культури, альтернативної до державної. Після введення воєнного стану в 1981 році і репресій проти «Солідарності», церква надавала укриття активістам, дозволяла організовувати таємні збори та забезпечувала поширення необхідної для руху інформації.
Історія «Солідарності» — чудовий приклад, коли церква зробила все, що від неї залежало у ключовий момент історії. Це чергове історичне підтвердження конструктивного потенціалу християн як тієї частини суспільства, яка може запропонувати найкращий фундамент для світогляду і цінностей народу в аси формування його як нації.
Фото: Поьський Інститут національної пам'яті
