1960-і роки у КНР є періодом Культурної революції — перезавантаження комуністичного режиму та жорстких репресій загальнодержавних масштабів. Цього дня 1966 року китайський диктатор Мао Цзедун написав листа із схваленням організацій хунвейбінів (червоногвардійців). Так називали радикальних студентів і школярів, об’єднаних ідеєю захисту інтересів та курсу Компартії.
Хунвейбіни є символом комуністичного фанатизму і примітивності мислення. Молодь стала носіями чорно-білого примітивізованого уявлення про державну безпеку та потреби народу. Своїми ворогами вони визначили «чотири пережитки», до яких віднесли старі звичаї, стару культуру, старі традиції і старе мислення.
Спочатку хунвейбіни сприймалися як загроза, проте організації швидко перейшли під контроль партії, а їх маніфест став частиною державної пропаганди. У серпня 1966-го 11-й Пленум ЦК КПК ратифікував «Шістнадцять статей», в яких засуджувалися залишки старої докомуністичної культури. Тоді китайська влада стала використовувати об’єднання студентів-хунвейбінів як інструмент Культурної революції, адже мільйони фанатичних студентів-послідовників Мао могли безкоштовно проводити репресивні заходи, шукали та карали потенційних ворогів революції.
Хунвейбіни оголосили своїми ворогами «наділених владою і тих, хто йде капіталістичним шляхом». Основним об’єктом ненависті й переслідувань у 1960-і стали помірковано налаштовані партійці та інтелектуали. Студенти писали доноси на своїх викладачів за найменшу підозру в різниці поглядів, привселюдно принижували для «перевиховання», а потім перейшли і до прямого терору. 22 серпня 1966 року була видана центральна директива про припинення втручання поліції в діяльність хунвейбінів і по всьому Китаю прокотилися хвилі насилля.
Лише в Пекіні протягом місяця були вбиті понад 1700 людей. В наступні роки під атаку потрапили мільйони представників інтелігенції: університетські викладачі, шкільні вчителі, письменники, економісти та багато інших. Цікаво, що від «активістів» найбільше постраждали абсолютно лояльні до партії діячі.
В наступні 10 років тривало протистояння між прихильниками та противниками Культурної революції. За різними оцінками її жертвами стали від 40 до 70 мільйонів (!) осіб. В підсумку це призвело до економічного краху, загального хаосу в країні та монополізації влади в руках Мао Цзедуна.
