В середині минулого століття Китай майже повністю контролювався комуністами і лише невелика частина китайців (ті, що проживали на острові Тайвань) жили в капіталістичній державі. В 1960-і на материку розпочинаються великі репресії та політичні чистки, що дістали назву Культурна революція.
16 травня 1966 року Політбюро китайської Компартії видає “Директиву 16.05”, в якій були описані основні засади Культурної революції – кампанії недопущення перегляду позицій партії та очищення її від “ворожих елементів”. В підсумку все це вилилося в самовільні суди та масові репресії.
У серпні того ж року лідер Китаю Мао Цзедун виступив на ХІ пленумі ЦК, де повідомив про буцімто існування всередині партії «буржуазного штабу», з яким потрібно якнайшвидше розправитися. Культурна революція розпочалася із масштабної кадрової чистки. Лише до вересня і лише в Пекіні були вбиті 1722 особи, що звинувачувалися в опозиційній діяльності, а ще в кількох десятків тисяч конфіскували все майно. На наступному ХІІ пленумі Центрального Комітету партії зібралася лише третина попереднього складу, бо інших репресували.
Та наївно було б сподіватися, що чистки і репресії охоплять лише партійне й військове керівництво. В наступні роки під атаку потрапили мільйони представників інтелігенції: університетські викладачі, шкільні вчителі, письменники, економісти та багато інших.
Вже наприкінці 1966-го були організовані загони хунвейбінів – комуністів-фанатиків з середовища студентської молоді та навіть школярів. Вони стали інструментом влади для виявлення ревізіоністів в середовищі інтелігенції. Рух хунвейбінів багато в чому був навіть подібний до релігійного культу. Вони організовували зібрання з власними церемоніями, часто влаштовували символічні покарання для підозрюваних у невірності Компартії, а їх “біблією” була Червона книжечка з цитатами Мао. Поряд з ними створювалися загони цзаофанів, що мали аналогічну мету, але діяли в середовищах робітників заводів.
Наступні 10 років тривало протистояння між прихильниками та противниками Культурної революції. Однак жодним чином не можна порівнювати цей період з внутрішньопартійними протистояннями в інших країнах. Ба більше, навіть переслідування троцькістів та інших “єретиків” у Компартії СРСР не мало такого розмаху, як Культурна революція в Китаї. За різними оцінками її жертвами стали від 40 до 70 мільйонів (!) чоловік. В підсумку це призвело до економічного краху і загального хаосу в країні на тлі монополізації влади в руках Мао Цзедуна.
Китайська Культурна революція і в часі, і в дусі багато в чому збіглася з іншою культурною революцією – виступами неомарксистів на Заході. Рух хіпі та подібні віяння борців за “соціальну справедливість” надихалися китайськими комуністами. Червоний прапор і Червона книжечка Мао стали незамінними атрибутами антиамериканських протестів лівої молоді в США у 1960-х. Захід знає своїх “хунвейбінів” – анархічну, іноді наївну, погрузлу в марксизмі молодь, яка і сьогодні прагне зруйнувати все здорове, що лишилося в світі.
Події 1960-х років не такі вже й далекі від китайського сьогодення. За останні роки влада КНР нарощує потужність державного апарату та можливостей тиску, намагаючись підпорядкувати та охопити єдиній китайській комуністичній ідеї все населення. Та, на відміну від непередбачуваних хунвейбінів, сучасним комуністам в нагоді стали технологічні досягнення і можливості контролю, доступні в ХХІ столітті. Закритий інтернет, стеження через мобільні телефони та камери з розпізнаванням людських облич створюють для людей нові умови існування під наглядом китайського “Великого Брата”.
Та поряд з новітніми досягненнями, які дає науково-технічний прогрес, Компартія КНР не цурається старих і добре перевірених методів – доносів, рейдів і залякування. Комуністи посилюють тиск на християн та інші релігійні меншини. Сьогодні вони намагаються підкорити всіх своїй волі та навіть церкву перетворити в ще один пропагандистський елемент для уніфікації світогляду громадян.
