Наприкінці 1950-х років Компартія Китаю проводила політику Великого стрибка, яка значною мірою була аналогом радянської першої п‘ятирічки, покликаної за будь-яку ціну в короткі строки підвищити економічний рівень країни. В цей період спостерігався і потужний наступ комунізму в багатьох сферах життя (колективізація, націоналізація, наступ на релігію).
Однак після десталінізації в СРСР Компартія Китаю висловила невдоволення засудженням культу Сталіна та пішла іншим шляхом: лідер партії Мао Цзедун не лише постійно посилював свою владу, але й цілеспрямовано конструював власний культ особи. КПК цього періоду повністю контролюється ним, що було досягнуто, перш за все, шляхом масштабних чисток, які стали ключовим засобом Культурної революції.
Її безпосереднє розгортання почалося з пленуму ЦК КПК, на якому Мао Цзедун у властивому для комуністів стилі проголосив «Вогонь по штабах» власної партії в пошуку «буржуазних елементів». Першими під удар потрапили самі ж компартійці, однак за короткий проміжок часу репресивна кампанія охопила широкі маси людей. Репресії були направлені проти держслужбовців, інтелігенції, професіоналів різних напрямків всередині самої партії, проти діячів культури та вчених.
Така масштабна кампанія потребувала залучення великої кількості ідейно мотивованих виконавців. Ними стали хунвейбіни – заточені в комуністичному дусі молоді люди (переважно студенти), які залишили університетські аудиторії задля пошуку виявлення й покарання «буржуазних елементів», до яких були зараховані, перш за все, інтелігентні й освічені люди. В період Культурної революції припинялося навчання в університетах, величалися посередність і неосвіченість, що було викликом для китайської культури. Лише за серпень-вересень 1966 року і лише в Пекіні хунвейбіни вбили понад півтори тисячі людей, конфіскували майно в десятків тисяч людей і майже 400 тисяч були вигнані з міста.
Роки Культурної революції стали періодом економічного падіння та інституційної розрухи. Коли негативні тенденції стали очевидними вже й для керівництва партії, то на початку 1970-х політика була дещо підкорегована, а друга половина десятиліття стала остаточним завершенням Культурної революції.
За офіційними даними кількість постраждалих від культурної революції сягнула аж 100 мільйонів осіб. Настільки масових репресій не спостерігалося ні в нацистському Третьому Рейху, ні навіть в Радянському Союзі. На жаль, сьогодні дуже рідко можна почути публічне засудження саме китайського комунізму, навіть політики Мао Цзедуна, який за кількістю жертв перевершив і Йосипа Сталіна.
