Субота в переддень воскресіння Ісуса Христа є часом тиші і відпочинку. В християнській традиції ми не часто звертаємо увагу на цей Шабат, адже кульмінаційні події історії відбувалися до та після цього дня. Про суботу після Страсної п’ятниці небагато сказано в Євангеліях, лише той факт, що учні Христа, як і весь народ, спочивали, виконуючи заповідь Закону. Цей день очікування залишається глибоким символом тиші перед чудом і смиренної паузи (короткої чи тривалої), яку проходять християни перш ніж отримати відповідь Господа.
Згідно з Біблією, наступний після розп’яття день — це Шабат, коли євреї мали відпочивати від праці відповідно до заповіді. Тоді юдеї не робили жодної справи, якої не дозволяв виконувати Закон Мойсея. Саме тому конкретно про суботу в Євангелії сказано, що жінки, які мали йти до гробу, відпочивали, бо ще в п’ятницю підготували пахощі для намащення тіла Ісуса.
З Євангелій ми знаємо, що після смерті Христа напередодні суботи його тіло попросив таємний послідовник Йосип з Ариматеї, котрий був радником синедріону, але не пристав на змову. Він купив плащаницю, та разом із Никодимом огорнули нею Ісуса та поклали тіло до гробу, висіченому у скелі. Цими діями вони явили справжню повагу та вірність, попри те, що за життя Христа вони не відкрилися перед всіма як його послідовники.
Йосип з Ариматеї просить тіло Ісуса в Пилата
Для учнів страсна п’ятниця стала несподіванкою та великим розчаруванням, адже їх сподівання про швидке встановлення царства не виправдалися і за один день втратили надію і свого Вчителя. Так здійснилося слово: «Уражу Пастиря, — і розпорошаться вівці отари».
Вони були поруч, коли його схопили, вони бачили його на хресті і як Ісуса поклали до гробу. Їх хибні очікування та ігнорування слів Христа про наближення Його смерті, спричинили розчарування. Звичайний юдей того часу, який слідував за Ісусом, відчував великий біль та збентеження. Вони чекали Месію, але цей «черговий пророк» став мучеником і їм здавалося, що не приніс того бажаного визволення, яке чекав ізраїльський народ.
Та особлива субота могла стати днем передчуття великої події, однак учні Христа були зневірені та не зважили на слова вчителя про воскресіння третього дня. Глибина цього розчарування чітко проявлена в діалозі з подорожніми, яким явився вже воскреслий Христос на дорозі в Еммаус:
«А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося... А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з'явлення Анголів, які кажуть, що живий Він...».
Навіть чувши про воскресіння, вони все ще не мали віри, все ще закарбували в своєму серці Ісуса розп'ятого, якого бачили своїми очима. Пізніше він їм неодноразово являвся, вони повірили і побачили Божу правду по-новому. Ця історія Великої суботи перед воскресінням Христа нагадує всім християнам про необхідність віри. Коли ми молимося Богу, коли просимо дива, чи готові ми у час очікування і тиші дійсно бути готовими прийняти Божу відповідь? Так часто наша віра перевіряється саме в час тиші перед великим дивом...
Картина Карла Блока «Поховання Христа» (бл. 1865-1879)
