Четверта заповідь: величні смисли Заповіді Суботи та характер Бога

Додержуй день суботній, святкуючи його, як заповідав тобі Господь, Бог твій. Шість день можна тобі працювати й робити всяке твоє діло; сьомий же день — відпочинок Господеві, Богові твоєму; не робитимеш ніякого діла сам, ані твій син; ані дочка твоя, ні раб твій, ні рабиня твоя, ні віл твій, ні осел твій, ані всяка скотина твоя, ні приходень, що у воротях у тебе, щоб твій раб і твоя рабиня спочили, як і ти. Пам’ятай; що ти був рабом у Єгипетській землі і що Господь, Бог твій, вивів тебе звідтіля потужною рукою і простягнутим рам’ям; тим і заповідав тобі Господь святкувати день суботній.

Тому, як і при вивченні 2-ої заповіді, є багато матеріалу для герменевтичного (комплексне дослідження текстів — прим. ред.) та екзегетичного (тлумачення істинності біблійних текстів — прим. ред.) аналізу.

Це неймовірно! Цар Всесвіту, Чия влада і Чий трон стоять непорушно над усіма силами світу піклується про відпочинок для Своїх творінь! Який приклад для усіх менших володарів та начальств.

На жаль, більшість із нас мало знають про цю заповідь і розглядають її лише в аспекті, який день святкувати: Суботу, чи Неділю? А також пам’ятають вислів Ісуса, що «Син Людський є Володарем і Суботи» (Мтв.12:8). Деякі також пропускають, що ця заповідь вчить наполегливій праці протягом шести днів тижня, благородству та повазі до прав підлеглих, обмеженню ненаситності в досягненні матеріальних благ. Хоча ці уроки праведності не лежать на поверхні, їх можна помітити, якщо уважніше прочитати текст.

Місце 4-ї заповіді в контексті сусідніх заповідей

За загальним правилом цю заповідь відносять до тих, що впорядковують стосунки людини і Бога, як останню в четвірці. У всіх наступних заповідях про Господа вже не говориться. Але так само ця заповідь є й першою, де впорядковуються стосунки між людьми. Таким чином, правильніше її вважати «перехідною». Насправді, вона вчить нас, що правильне ставлення до Бога невіддільне від правильного ставлення до людей (порівняйте вчення Ісуса про дві найбільші заповіді, які Він називає рівними).

Заповідь про поводження у День відпочинку, тобто, як правильно шанувати Бога, розміщена після двох заборонних заповідей про неправильне поклоніння. Спочатку йде заборона забобонного служіння ідолам, потім заборона нечестивого використання Божого Імені. А за ними Господь дає вказівки про те, яке поклоніння Йому до вподоби. Цим Творець вчить нас, що навчаючи інших, ми повинні бути терплячими в своїх поясненнях: не лише навчати, чого не треба робити, але й спокійно та з любов’ю навчати, як треба робити правильно.

Навчаючи нас ставленню до ближніх, Господь починає зі списку осіб, що мають нижчий соціальний статус, тобто залежних, або підлеглих. І Він вимагає поважати їхні права та покладає обов’язок на наділених владою піклуватися і переконатися, що основні потреби підлеглих задоволені. Наступною, 5-ю заповіддю про вшанування батьків, Бог нагадує про зобов’язання перед тими, хто стоїть вище по статусу. Таким чином, нам дається урок, щоб ми були смиренними та розуміли, що маємо зобов’язання як перед людьми з нижчим від нас статусом, так і перед тими, хто поставлений вище. Людина не має бути свавільною!

Виокремлення суботнього дня

Починається 4-та заповідь із вимоги пам’ятати суботній день, виділяти його з-поміж решти днів тижня та святкувати його як святий Божий день. «Пам’ятати» вказує на те, що ця заповідь була дана раніше, до об’явлення Декалогу. І, дійсно, в історії про послання з неба манни для поживи під час подорожі в пустелі (Вих.16:4-5; 23-30) вперше згадується про відпочинок в суботній день, як особливе Боже розпорядження. В Декалозі ця заповідь повторена як одна із умов Заповіту, який заключив Яхве з Ізраїлем, що Він буде їхнім Богом, а вони Його народом. Вочевидь, знаходячись в Єгипетському рабстві євреї не могли відпочивати в суботу і звикли до праці цього дня (Вих.16:27,28). Тому Господь з примусом змушує їх відмовитись від будь-яких справ і відпочивати.

Із цієї історії постає дуже важливий висновок: вільною є лише та людина, яка дозволяє собі один день відпочинку на тиждень! Тому, скільки б ми не заробляли, якщо ми не можемо відпочити від всякої роботи один день на тиждень, ми лише високооплачувані раби.

Я з болем згадую радянський час, коли наші батьки працювали на державу, а ми мали шкільну шестиденку. То ж, коли приходив вихідний день, ми мусили іще більше працювати, щоб якимось чином підігнати домашні справи і вивчити на понеділок уроки. Про бодай який-небудь відпочинок для більшості сімей не могло бути й мови. Так, в СРСР майже всі були безправними рабами.

Окремим вченням, яке випливає із заповіді про суботу, є вчення про безперервність літочислення, починаючи від створення світу. Літочислення велось самим Адамом. Точний календар демонструє Ной в історії про потоп. Про семиденний цикл виміру часу сказано в описі ще стародавніших подій у книзі Іова 1:2, 4-5. Слід звернути увагу, що тижневий цикл існує незалежно від місячного циклу, оскільки сам місячний цикл є «плаваючий» і триває часом 28, а часом і 29 сонячних днів. Євреям в пустелі було просто вказано: ось сьомий день, Субота — святкуйте її. Про жодну прив’язку до сонячного, або місячного циклу не йдеться. На сьогодні Божу вимогу про семиденний тиждень прийняв увесь світ.

Обов’язок, чи дозвіл трудитися?

Далі дається настанова про працю протягом шести днів. І хоча дієслово «працюй» вжите в спонукальній формі, із контексту про необхідність відпочинку не зовсім зрозуміло, чи це є повелінням, чи простим дозволом? І тут ми повинні звернутися до Книги Початків — Буття, з якої нам відкривається Божий задум для людини. Перше Боже благословення та повеління людині — «оволодівайте землею» (Бут.1:28) передбачало невпинний процес. Тож тут, у 4-ій заповіді, слова про працю слід розуміти як нагадування про те велике доручення, яке Бог повелів людині негайно після її створення. Саме так ми повинні розуміти будь-яку нашу працю — вона повинна бути направлена на добрі цілі, з метою упорядкування і розширення життєвого простору згідно Божої волі.

Це дивовижно, вперше в стародавньому світі праця починає розглядатися не як тяжке покарання та повинність рабів, а як святе Боже повеління для всіх! Сам Бог працював шість днів і цим подав усім приклад!

Повеління про працю в цій заповіді є довгим і містить повторення. Замість «працювати» і «робити всяке (…) діло» можна було б залишити лише одне. Але у Бога немає зайвих слів, щоб хтось не подумав, що працею може вважатися лише фізична праця. «Всяке діло» також передбачає переговори, переписку та іншу інтелектуальну працю.

Займенники в словосполученнях «всяке твоє діло» та «ніякого діла сам» вказують на владну людину, у якої в підлеглості є діти, раби та рабині. Теоретично, вона б могла доручити всю працю рабам, а сама лише насолоджуватись життям. Але Бог повеліває цій людині трудитися шість днів, а потім разом з усіма відпочивати.

Отже, перед Богом всі рівні у важливості праці: і робітник, і чиновник, і вельможа, і навіть цар. Для кожного є своя робота, а відпочинок — один для всіх.

Вимога відпочинку один день на тиждень вимагає зміни всього укладу життя. Необхідна більша продуктивність праці протягом шести робочих днів. Необхідна винахідливість, щоб можна було забезпечити збереження всього живого й неживого майна. Тому змінювалось ставлення до часу і збільшувалась важливість кожного дня життя: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» — співав Мойсей у своєму повчальному псалмі (Пс.89(90):12). Цей особливий святий день заради Господа постійно нагадував, що існують вищі нематеріальні цінності, що незрівнянно переважають головні життєві потреби, і саме з цих нематеріальних цінностей походять всі життєві блага. Бо «не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Втор. 8:3; Мтв.4:4). Пошана до суботнього дня була настільки великою, що за її порушення карали смертю.

Приписи відпочинку додержувало оточення Ісуса в часи Його служіння і саме це зіграло визначну роль в тому, що ми знаємо в найдрібніших деталях події, пов’язані з Його воскресінням. Коли Ісус помер на хресті, а Його тіло було віддане Йосипу з Ариматеї, був вечір п’ятниці. Тож Його ховали за спрощеною і прискореною процедурою, щоб не сквернити Суботи, що наступала з першою вечірньою зіркою, і, як повелівав єврейський звичай (Ів.19:40), всі роботи мали бути негайно припинені. Саме тому жінки прийшли до гробу вранці в Неділю, щоб завершити поховальні процедури в повному обсязі, з натиранням тіла померлого пахощами, і стали першими свідками великого чуда воскресіння. Цей євангельський епізод демонструє вагу Суботи в житті євреїв.

Повага до підлеглих заради покори вищій волі

Відпочивати належало всім в домі: дітям господаря, його слугам, або рабам обох статей і навіть чужинцям. Звільнення від роботи слуг було випробуванням прагнення матеріального добробуту і його обмеження. Господь стримує жадібність людини до наживи, «бо не одним лише хлібом живе людина». Батько сімейства, звільняючи своїх рабів від праці цього дня показує приклад своїм дітям. Це приклад того, що він: а) поважає постанови Всевишнього; б) шанує гідність і права своїх рабів; в) перемагає владу матеріального над собою. Яке благородство!

Такий звичай викликає повагу і дітей і рабів. Раби, безумовно, мають бути вдячними своєму господарю і поважати його за твердість в покорі Вищій Владі. А діти, звичайно, пишаються таким батьком! Таким чином, завдяки цій заповіді людська гідність була піднесена до нечуваних висот в оточенні жорстоких і свавільних режимів навколишніх народів.

Але господар дому не просто звільняв у Суботу своїх підлеглих від праці на себе. Він мав проконтролювати, щоб ті дійсно відпочивали, святкували і не робили жодної роботи. Щоб цей день їм, справді, приносив радість. Тут треба було подбати про смачну їжу, розваги і веселощі. Але поряд із цим в цей день мав бути прославлений Господь, податель усіх благ. Повинно було вивчатися Його Слово і Закони, лише завдяки яким і могло існувати вільне і щасливе суспільство в оточенні тираній!

Отже, проголошується загальне право на відпочинок. Кожній людині має бути забезпечено право недоторканості протягом одного дня на тиждень. Цей, вільний від клопотів, час є своєрідним райським пристановищем, уособленням блаженного спокою та свободи від людської влади.

Щоб виконати цю заповідь, потрібна була любов та перемога над захланністю.

Піклування про тварин. Навіщо це?

Ну, добре, Бог піклується про людську гідність, яка походить від дарування Ним Свого Образу і Подоби всім людським істотам… Але навіщо Він піклується про робочих тварин? Це парадоксально, що в цій заповіді нам відкривається справжня велич Божого характеру, Який піклується про кожне Своє творіння! Навіть існування тварин, які позбавлені гідності, не повинне перетворюватись у нескінченне страждання і працю! Усі ті, кого Він створив, мають право на радість життя. Який милосердний і благий наш Бог! І Він Сам дає нам приклад дбайливого ставлення до тварин, як і написано в іншому місці: «праведник дбає про худобу свою, а серце лиходіїв жорстоке» (Прип.12:10).

Вимога відпочинку тварин від праці виділена з-поміж переліку людей. Здавалось би, що це логічно, якщо не працюють люди, то нема кому і управляти тваринами. Але це не зовсім коректне міркування сучасної людини, бо існують певні види праці, які тварини здатні виконувати без участі людини: накачування води та обертання млинових жерен; замішування будівельних сумішей копитами; боронування на закритій ділянці; транспортні роботи. Від усіх цих робіт тварини звільнялись у суботу та мали відпочинок.

Як виконати?

Ми вже згадували епізод Виходу, коли Господь вперше давав заповідь святкувати Суботу. Там же Він і навчає, як потрібно організувати свої справи, щоб бути в змозі виконати цей припис. Основне питання — харчування, вирішувалось тим, що напередодні в п’ятницю треба було приготувати їжу на два дні. Нам добре відомо, що євреї в часі виходу, та й раніше, були в своїй більшості скотарями, чиє життя оберталось навколо худоби. Тож напередодні суботи належало дати скотині подвійну норму корму та ретельніше повичищати у стійлах, щоб у святий день не робити жодної роботи. Але кожен тваринник розуміє, що окрім цих двох щоденних повинностей, існує не менш важлива третя повинність — доїння молока.

Бо, якщо вчасно не подоїти скотину, у неї негайно виникне запалення вимені — мастит. Як же вирішити цю проблему в суботу? Але й це питання має легке і елегантне вирішення: до молочного стада допускається молодняк, який сам висмоктує молоко, і також має особливу радість в цей день.

І тільки священики в храмі працювали в суботу приносячи жертви, спалюючи їх на вогні, знімаючи шкіру та розбираючи жертовних тварин. Але при цьому вони були невинні перед законом (Мтв.12:5).

А де в списку дружина?

Списки осіб у 4-й заповіді про суботу і в 10-й заповіді «Не побажай» дуже подібні. Лише в списках заповіді суботи відсутня одна особа, яка є першою в списках «Не побажай». Це дружина господаря. Дуже дивно, що згадано дітей обох статей, навіть рабів обох статей і чужинця. Згадано окремо вола і осла, а про дружину не згадано. Невже дискримінація? Чи може це помилкове упущення? Але в обох варіантах 4-ї заповіді дружини немає, а в обох варіантах 10-ї вона є.

Невже Бог зневажає жінку та обділяє її правом гірше, ніж слуг? Не може бути. Біблійні жінки мають майже ті самі права, що й чоловіки, навіть ділять спадщину нарівні з вояками. Жінки в іудео-християнській традиції мають максимальні права з усіх відомих культур. Може жінці належить виконувати хатню працю, приготування їжі і миття посуду? Ні, ми говорили вище, що все це мало робитися в п’ятницю на два дні наперед.

І є лише одна прийнятна відповідь, яка розставляє всі крапки над «і». Це догляд матері за своїм немовлям. Ця робота не могла бути відкладена або передоручена служницям згідно цієї ж заповіді суботи. Усі могли відпочивати, окрім матерів з немовлятами. Це і є та особлива повинність, через яку дружина не згадується в списку, який ми вивчаємо.

Підстави для суботи

Тільки в трьох заповідях Бог пояснює підстави, через які вони надаються. Це 2-га заповідь про заборону поклоніння ідолам, бо Бог ревнивий; 4-та заповідь суботи і 5-та заповідь про пошану до батьків. Але цікаво, що у двох різних варіантах Декалогу книг Вихід і Повторення Закону, Богом наводяться різні підстави для суботи. В одному місці Він дає за приклад Себе, як Того, Хто відпочив від праці шести днів творення світу на сьомий день у суботу. А в іншому — Він нагадує про рабство в Єгипті, коли ізраїльтяни не мали спочинку та отримали незаслужене визволення Його сильною рукою.

Ці розбіжності в двох текстах дуже важливі. По-перше, вони спростовують тезу критиків Біблії, що вона постійно переписувалась, щоб виправити помилки та розбіжності. Бо що було простіше, чим привести обидва тексти у повну відповідність? А так ми розуміємо, що на горі Синай Бог проказував одні слова, а згодом на скрижалях були записані дещо інші слова. І ніхто із переписувачів не наважився це коригувати.

По-друге, це заохочує до уважнішого вивчення текстів задля пояснення можливих причин цих відмінностей. Адже при аналізі текстів треба приймати до уваги й зовнішні обставини їх проголошення. У книзі Вихід надається світоглядна підстава суботи: Бог шість днів працював й відпочив у суботу, і від людини Він вимагає повторення цього принципу (хоча Бог ніколи не втомлюється, на противагу людині). А у книзі Повторення Закону наводиться підстава необхідності відпочинку рабів, «бо ти був рабом у єгипетському краї». При цьому слід згадати, що другі скрижалі були подаровані Богом вже після народного гріха виготовлення і поклоніння Золотому Тільцю. Можна лише припустити, що євреї стояли за півкроку від повернення до поганських богів та звичаїв, які їм були відомі з Єгипту. Тому Бог і нагадує, як гірко їм жилося там у стані рабів та вимагає не повторювати це зі своїми рабами. Він вимагає милості та перемоги радше ніж почуття образи й помсти. Цей принцип багаторазово повторений у Старому і Новому Заповітах, наприклад Лев.19:18; Прип.20:22; Рим.12:17-21. Ось він: «Не платіть нікому злом за зло… Не мстіться самі…Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!»

Замість підсумку

Ми з вами щойно дослідили тексти четвертої заповіді. Як бачимо, в самих лише словах цієї заповіді закладено багато захоплюючих смислів, вартих пошани та наслідування, хоча повне вчення про Суботу є значно ширшим. Вся його повнота міститься лише в сумі смислів, поданих в Старому і Новому Заповітах. Але це тема інших досліджень.

Для нас, людей сьогодення, захоплених вихором поточних справ, інтернетом та соцмережами, яких звідусюди підштовхують до постійного самовдосконалення, розвитку навичок та боротьби; які своїх дітей намагаються підготувати якнайкраще до самостійного дорослого життя, а тому вимагають вивчення уроків, відвідування гуртків та курсів, ще й активного церковного служіння — звучить слово мудрості: «Пам’ятай день відпочинку…не робитимеш ніякого діла сам, ані твій син; ані дочка твоя». І нам необхідна та ж сама винахідливість та довіра до Господа, що й для ізраїльтян 1450 років до Р.Х., щоб сповна вкусити обіцяних Господом благ і свобод.

Також начальства і влади, у яких є в підлеглості люди, мають пам’ятати, що їх стосунки не вичерпуються лише трудовими відносинами та вчасною видачею заробітної платні. Перед Богом вони мають обов’язок, щоб їхні підлеглі мали всього достатньо для повного відпочинку у вихідний день, і мають навчити цього своїх підлеглих.

Нехай же допоможе нам милостивий Господь пізнавати Його волю і наслідувати Його характер!

Якщо вам була цікава ця стаття, то сподобається і попередні із серії про 10-ть заповідей:

10 Заповідей як надійний фундамент для збудування особистості, сім’ї та нації

Перша заповідь: істинна віра і непоборна свобода від Бога

Друга заповідь: покарання за забобонність та нагорода за вірність

Третя заповідь: заборона нечестивого використання імені Божого