27 серпня петиція з пропозицією денонсувати прийнятий Верховною Радою України Закон про ратифікацію Стамбульської конвенції набрала необхідні 25 тисяч підписів. Тепер президент Зеленський має розглянути її (хоча популярність петиції не є гарантією відмови від конвенції).
У тексті петиції йдеться, що закон, у тій формі, як він проголосований, не відповідає українським національним інтересам, традиційним українським цінностям та створює загрозу національній безпеці України, поглиблює суспільну напругу в державі. Також зазначено, що ідеологічна складова конвенції суперечить низці чинним національним законам.
Рішення про ратифікацію Стамбульської конвенції (18 червня 2022 року) ухвалювалося у вкрай недемократичний спосіб: абсолютно не пов’язане з війною питання було винесене на голосування в умовах воєнного стану, коли заборонені всі протести і демонстрації. Реальної потреби в її ратифікації для українського народу також не було, адже національне законодавство повністю охоплює всі аспекти боротьби із домашнім насильством.
Натомість голосуванням про ратифікацію депутати вводять в законодавство шкідливі й маніпулятивні категорії «гендеру», «гендерної ідентичності», «стереотипних ролей жінок і чоловіків», «гендерної рівності» та «гендерно зумовленого насилля». Також конвенція націлена не лише на боротьбу з насилля, але на зміну свідомості українців, що зазначено у вимозі широкого використання гендерних підходів в освіті та законотворчому процесі.
Стаття 12 конвенції покладає на державу наступні зобов’язання: «Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків».
Відмінність конвенції і національного закону полягає ще полягає у підзвітності, а це означає, що Україна добровільно визнає владу неукраїнських спеціальних контрольних органів, які наділені владою впливати на внутрішню політику України.
Оцінку суспільних процесів довкола актуалізації питання ратифікації/денонсації Стамбульської конвенції для медіа «Християни для України» прокоментував Юрій Кулакевич, священнослужитель Української Церкви Християн Віри Євангельської.
Що Рада Церков зробила опісля того, як Верховна рада прийняла ратифікацію?
Ми були неприємно здивовані такою позицією керівництва парламенту та інших високопосадовців. Ще взимку, дивлячись нам в очі, вони обіцяли нічого не ухвалювати без консультацій, адже, хочеш не хочеш, український народ все-таки вважає себе християнським народом, не зважаючи на спосіб життя.
І тут раптом такий обман. Звичайно, ми в робочому порядку (і це більш важливо) продовжуємо працювати далі над тим, щоб різні «міни сповільненої дії», які закладені в конвенцію, були обмежені або знівельовані на рівні законодавства.
Не секрет, що були обґрунтовані застереження щодо предмета цієї конвенції і так само за роки, коли конвенція лежала на столі парламенту для ратифікації, український законодавчий орган прийняв цілий ряд законопроектів, які стали вже законами, щоб вирішити питання захисту людей від усякого домашнього і побутового насильства. По багатьох позиціях норми українського законодавства є на порядок ефективніші та більш передові й зрозумілі для людей у тому числі у сфері захисту людини (жінки, чоловіка, дитини) від будь-яких проявив насильства без фарбування всього в колір означеної гендерної ідеології.
З ратифікацією конвенції життя не припинилося. Зроблені висновки, напрацьовані погоджені плани, працюємо далі. Нічого страшного, це лише один із кроків. Так, вони зробили це і їм здається, що це швидка перемога, але висновки будемо робити пізніше.
Як Ви думаєте, як вплине ця петиція про денонсацію Стамбульської конвенції?
Тут нічого не можна гадати, з огляду на те, що інститут петицій в Україні фактично вже знівельований, адже навіть недавня історія знає вже не один випадок, можна сказати, шахрайства. Було вдосталь випадків, коли на різних онлайн-майданчиках органів влади петиції зникали, потім знову з’являлися, петиції губили голоси.
Згадайте петицію Віктора Танцюри: там теж був предмет захисту сімейних цінностей і вона зникла з переліку петицій, які набрали необхідну кількість голосів. Тому немає великої надії на те, що петиція про денонсацію Стамбульської конвенції спрацює так, що Президент України зупинить її ратифікацію.
Ця команда мало орієнтується на демократичні норми і принципи. Шкода, але це факт. Тому петиція, на мою думку, слугуватиме лише як лакмусовий папірець, що люди в адміністрації президента з цього приводу скажуть, які сигнали подадуть.
Наприклад, недавно озвучена відповідь президента на петицію про одностатеві шлюби. Люди подивилися, почитали і кожен по-своєму витлумачив відповідь. Одні сказали: «Здається, все добре, президент сказав, що ніякої зміни в Конституції не може бути, бо війна». Але уряду дали дозвіл, як обійти Конституцію, щоб це дозволити. Хтось інший побачив там, що «Конституцію зараз не можна змінювати, тому заспокойтеся, все нормально, наш президент молодець в цій частині».
Зазвичай, відповіді на такі петиції готуються так, щоби «і вовки були ситі, і вівці цілі». Разом з тим, відповідь на петицію завжди є лакмусовим папірцем. З досвіду вживання цього інструменту на різних майданчиках державної влади ми робимо певні висновки, коригуємо плани і рухаємося далі. Команди владні приходять і відходять, а Церква залишається одним з найбільших і найвпливовіших інституцій української нації.
Матеріал підготували: Мар’яна Чорна, Катерина Медовник
