Кожен диктаторський режим має свої символи, атрибути влади, наявність яких засвідчує приналежність території до ареалу поширення певної ідеології та світогляду. В авторитарних і тоталітарних державах пам’ятники і монументи стають не просто символами, але ідолами, своєрідними місцями поклоніння людям та ідеям, на якому і тримається режим.
Як тільки радянські війська ступили на територію Західної України в 1939 році, разом із червоними знаменами вони принесли комуністичний тоталітарний режим. Менш ніж два роки знадобилося більшовикам, щоб населення настільки зненавиділо комунізм, що було ладне вітати будь-кого, хто позбавить їх від більшовицької влади.
Окрім колективізації, націоналізації та розгортання репресій комуністи не забули про символи. Вже 1941 року розпочалася підготовка до спорудження пам’ятника більшовицькому вождеві – Володимиру Леніну, відкриття якого запланували на 1942 рік. Близько десятка скульпторів претендували на авторство монументу. Врешті-решт, роботу над майбутнім пам’ятником було доручено російському скульптору Сергію Меркурову. Але через військові дії та повторну комунікацію західної України, офіційне відкриття відбулося в січні 1952 року (через 10 років від запланованої дати).
Наприкінці 1980-х років УРСР була друга за кількістю встановлених пам’ятників Леніну республіка в Союзі (після Росії). Постаменти стояли у всіх куточках України: від Києва до Севастополя і від Харкова до Львова. Враховуючи історичні передумови та потужні опозиційні настрої в останньому, цілком логічним був демонтаж пам’ятника як тільки з’явилася можливість це зробити.
Попри всі репресивні заходи після повторного захоплення Львова «совітами», населення міста не прийняло комунізм так, як це було на Сході. В роки Перебудови у місті посилилися опозиційні настрої, а послаблення радянського режиму дало можливість місцевій раді ухвалити історичне рішення про демонтаж пам’ятника Леніну, що кілька десятиліть стояв перед Оперним театром.
14 вересня 1990 року Львів позбувся одного з ключових комуністичних символів – пам‘ятника Леніну. Тоді на площі перед Оперним театром зібралося близько 50 тисяч львів‘ян, які висловили підтримку рішенню місцевої ради. У Львові, як і кругом в Україні, були і противники знесення більшовицьких вождів, однак їх прийшло зовсім небагато і абсолютна більшість містян радо вітала очищення проспекту Свободи (раніше проспекту Леніна) від комуністичного ідола. Досить символічною була подальша доля монументу з Леніним: він був розплавлений і з цієї бронзи виготовлено пам‘ятник Жертвам комуністичних злочинів.
Львів – це культове місто для нашої історії та національного відродження в ХХ столітті, проте перший пам’ятник вождю більшовиків упав не там. Першим був Ленін в Червонограді Львівської області, якого демонтували 1 серпня того ж року. Попри це знесення монументу вождю більшовиків у Львові стало свідченням про кінець комуністичної доби (як мінімум, на захід від Збруча) та одним з передвісників проголошення незалежності.
