В цей день 455 року вандали захопили столицю колись могутньої імперії, вчиняючи розбій та руйнування пам’яток культури.
В останні десятиліття Західної Римської імперії яскраво проявилася стагнація держави та глибока криза політичних еліт. На престолі постійно змінювалися імператори, але жоден з них не залишався при владі надовго. Постійні інтриги, егоїзм та слабкість правителів розхитували й без того ослаблену половину колись наймогутнішої держави Середземномор’я.
Імператор Максим Петроній – колишній сенатор, що здобув владу в результаті вбивства попереднього правителя Валентиніана ІІІ, збирався силою одружитися з його вдовою Ліцинією Євдоксією задля легітимізації своєї влади. Проте вона звернулася до короля вандалів Гейзеріха з привабливою пропозицією захопити Рим і тим самим позбутися влади самозванця. Довідавшись про вандальську загрозу, римляни підняли паніку, в результаті якої новоявлений імператор Максим Петроній був вбитий, а місто все одно залишилося віч-на-віч з варварською армією.
Перемовини з вандалами вів папа Лев І, який просив загарбників утриматися від підпалів та вбивств в обмін на здачу міста. Саме падіння столиці та її розграбування відбувалося в доволі типовий для того часу спосіб: переможці робили все, що хотіли, проте обійшлося без пожеж та страт, хоча тисячі римлян були захоплені в полон в очікуванні викупу.
2 червня пограбування міста тільки розпочалося, а тривало воно цілих 2 тижні. За цей проміжок часу варварськими племенами вандалів безжально нищилися статуї, театри, величні пам’ятки архітектури та інші зразки античного мистецтва, що і стало причиною появи поняття «вандалізму» – безцільного нищення культурних пам’яток. Це був один із найпомітніших епізодів зіткнення двох цивілізації, що кардинально відрізнялися культурою та ментальністю.
Ця подія стала кульмінацією занепаду Римської імперії. Вандали зруйнували неприступну колись столицю наймогутнішої на той час імперії. Захоплення Риму та падіння Західної Римської імперії зовсім не були спонтанними та неочікуваними. Їм передували кілька століть прогресуючої кризи, що охопила як політичні еліти, так і звичайних громадян Риму і його провінцій. Ще в І столітті правління відверто божевільних імператорів (як-от Нерон чи Калігула) стали симптомами кризи еліт і тотального розтління античного суспільства. Також в перші століття Римська імперія зазнала помітних демографічних змін: варварські народи з півночі почали масово селитися в римських провінціях, а самі варвари вступали до імперського війська. Криза досягла апогею в ІІІ столітті (тоді всі імператори, окрім Гостіліана, померли насильницькою смертю). Навіть прийняття Костянтином християнства як державної релігії не змогло повернути Римській імперії колишню велич. Держава, що раніше тримала в страху все Середземномор’я, сама стала жертвою північних загарбників.
В контексті падіння Риму можна згадати відому цитату англійського історика Арнольда Тойнбі: «Цивілізації не вбивають, вони закінчують життя самогубством». Якою військовою потужністю не володіла б держава, проте розтління та деградація її громадян рано чи пізно ослаблять навіть найсильнішу армію та найкращу оборону.
