5 березня 1953 року помер Йосип Сталін. Ця подія викликала різні емоції: деякі плакали, інші раділи, а в Нью-Йорку деякі ресторани роздавали безкоштовний суп з нагоди смерті диктатора. Близько тридцяти років багато народів Східної Європи і Азії знаходилися під владою Сталіна, який символізував собою практичні плоди соціалізму, у його крайній формі – комунізму. Плоди ці були жахливі і багато націй дотепер відчувають їхній згубний вплив.
Культ особи Сталіна в радянські часи досяг небувалих розмірів, перетворившись на справжню псевдо-релігію зі своїми ритуалами і обрядами. Ідол Сталіна і сьогодні піднімається з небуття. Сьогодні деякі адепти цього кривавого диктатора прагнуть відбілити і виправдати свого кумира, але факти про його злочинні наміри і дії, які продовжують поступово викриватися, говорять самі за себе. Ніякою ліквідацією неписьменності, індустріалізацією або загрозою війни не можна виправдати ті мільйонні жертви, розстріляні, закатовані, змучені голодом і холодом, поневіряння, приховані, стерті з пам’яті людей потужною системою пропаганди і репресій.
Сталін зумів встановити в країні однопартійну систему і режим власної одноосібної диктатури. Факти говорять, що через допомогу і співпрацю з гітлерівською Німеччиною до 1941 року Сталін сприяв розширенню масштабів військових дій і їхніх жертв. Він сам мав імперські плани щодо всього світу, але встиг їх втілити лише частково. Він винен у розв’язуванні Другої світової війни через підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Через військові прорахунки Сталіна було знищено оборонну лінію на заході країни і ослаблено армію через репресії командного складу. Намір вести військові дії на території ворога, захоплюючи країни Європи, призвело до величезних втрат армії, техніки і територій в перші дні війни. Режим терору, встановлений всередині сталінської держави, пронизав страхом переважну більшість населення. Зламані люди були готові йти в колгоспи, голодуючи плескати Сталіну в долоні і доносити на своїх близьких. Тільки невелика кількість наважувалася кинути виклик цій жахливій системі тотального знищення «людського» в людині.
Цей тотальний терор, побудований Сталіним, можна добре уявити, коли читаєш текст виступу Володимира Ефроімсона під час презентації фільму «Зірка Вавилова» в Москві 1985 року:
«Я прийшов сюди, щоб сказати правду. Ми подивилися цей фільм… Я не звинувачую ні авторів фільму, ні тих, хто говорив зараз переді мною… Але цей фільм – неправда. Вірніше – ще гірше. Це – напівправда. У фільмі не сказано найголовнішого. Не сказано, що Вавилов – не трагічний випадок в нашій історії. Вавилов – це одна з багатьох десятків мільйонів жертв найбільш підлої, найбільш безсовісної, найжорстокішої системи. Системи, яка знищила, за найм’якішими підрахунками, п’ятдесят, а скоріше – сімдесят мільйонів ні в чому не винних людей. І система ця – сталінізм. Система ця – соціалізм. Соціалізм, який безроздільно панував у нашій країні і який і до сьогодні не звинувачений у своїх злочинах. Я готовий довести вам, що цифри, які я називаю зараз, можуть бути тільки заниженими.
Я не звинувачую авторів фільму в тому, що вони не змогли сказати правду про загибель Вавилова. Вони скромно сказали: «Загинув у Саратовській в’язниці»… Він не загинув. Він – здох! Здох, як собака. Здох він від пелагри – це така хвороба, яка викликана абсолютним виснаженням. Саме від цієї хвороби вмирають бездомні собаки… Напевно, багато хто з вас бачили таких собак взимку на каналізаційних люках… Так ось: великий учений, геній світового рангу, гордість вітчизняної науки, академік Микола Іванович Вавилов здох як собака в Саратовська в’язниці… І треба, щоб всі, хто зібрався тут, знали і пам’ятали це…
Але і це ще не все, що я хочу вам сказати… Головне. Я – старий чоловік. Я переніс два інфаркти. Я понад двадцять років провів у таборах, засланні, на фронті. Я, можливо, завтра помру. Помру – і крім мене вам, можливо, ніхто і ніколи не скаже правди. А правда полягає в тому, що навряд чи серед вас, що сидять у цьому залі, знайдеться двоє-троє людей, які, опинившись у катівнях КДБ, піддавшись тим нелюдським і диким знущання, яким піддавалися мільйони наших співвітчизників, і продовжують піддаватися донині кращі люди нашої країни, – навряд чи знайдеться серед вас хоч двоє людей, які не зламалися б, не відмовилися б від будь-яких своїх думок, не відреклися б від будь-яких своїх переконання… Страх, який скував людей – це страх не вигаданий. Це реальний страх реальної небезпеки. І ви повинні це розуміти.
До тих пір, поки країною править номенклатурна шпана, що охороняється політичною поліцією, яка називається КДБ, поки на наших очах в тюрми і табори кидають людей за те, що вони наважилися сказати слово правди, за те, що вони наважилися зберегти хоч малі крихти своєї гідності, до тих пір, поки не будуть названі поіменно винуватці цього страху, – ви не можете, ви не повинні спати спокійно. Над кожним з вас і над вашими дітьми висить цей страх. І не кажіть мені, що ви не боїтеся… Навіть я боюся зараз, хоча – моє життя прожите. І боюся я не смерті, а фізичного болю, фізичних мук…
Кати, які правили нашою країною, – не покарані. І до тих пір, поки за собачу смерть Вавилова, за собачу смерть мільйонів в’язнів, за собачу смерть мільйонів померлих від голоду селян, сотень тисяч військовополонених, поки за ці смерті не впала жодна волосина з голови жодного з катів – ніхто з нас не застрахований від повторення пройденого… Поки на зміну партократії у керівництві державою не встануть люди, які відповідають за кожен свій вчинок, за кожне своє слово – наша країна буде країною рабів, країною, яка показує жахливий урок всьому світу …
Я закликаю вас – пам’ятайте про те, що я сказав вам сьогодні. Пам’ятайте! Пам’ятайте!» (Цей текст опублікований у книзі Юрія Вавилова «У довгому пошуку» (Москва, 2008, с. 214-215).
На совісті Сталіна лежить штучно організований український Голодомор, розстріли в Катині, мінських Курапатах і українській Биківні та багатьох інших місцях знищення інакомислячих і «класових ворогів». За нього була споруджена величезна система ГУЛАГу, краплі правди про яку пролилися в спогадах Франтішка Олехновича «У лапах ДПУ», Олександра Солженіціна «Архіпелаг ГУЛАГ», «Сповіді» Лариси Геніюш та ін.
Біблія в книзі Повторення закону яскраво показує, що замість благословення приходить прокляття, коли люди відмовляються від Бога. Змирившись із безбожною ідеологією, ми принесли це прокляття свого часу на наш народ. Сьогодні, коли ми прагнемо іншого майбутнього, ми повинні сказати: «Ніколи більше: сталінізму, комунізму й атеїзму!»
