На тлі гарячих дискусій довкола питання української мови та ухвалення доленосного закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», християнам слід також окреслити свою позицію в даному питанні.
Християнам слід також окреслити свою позицію в дискусій довкола питання української мови.
Чимало людей вважають мову другорядним чи взагалі незначним аспектом в житті християнина. Але мова – це ключовий інструмент у виконанні останньої заповіді Христа: «Ідіть та навчіть всі народи» (Мт.28,19), бо «юродством проповіді» (в деяких перекладах – «через дурість слова») сподобалось Богу спасати людей (1Кор. 1:21). Щоб зрозуміти взаємозв’язок мови та місії Великого доручення Христа слід проаналізувати дві цілі останнього, а також дві ключові функції, притаманні мові.
Отже є дві цілі Великого доручення. Звичайно, основна мета – це спасіння особистості, але кожна особа є частиною більшої спільноти – сім’ї, етносу, народу. На кожну людину впливає культура цієї спільноти, зокрема національна культура, і цей вплив ми звикли недооцінювати. Тому біблійне послання Нового і Старого Заповітів, а також досвід історії Церкви, свідчать, що Велике доручення полягає не лише в донесенні Благої Звістки про спасіння до кожної особи, але також у трансформації культури, в якій вона живе згідно з Божими заповідями та біблійним світоглядом.
Є також дві функції, притаманні мові. По-перше, мова – це засіб комунікації, а успіх у виконанні місії Великого доручення залежить від здібності бути максимально зрозумілим. Тому необхідно використовувати засіб зв’язку, який найбільш зрозумілий і сприйнятливий для слухача. Тут протестанти мають великий досвід, що і є однією з причин динамічного росту євангельських громад. Їхня мова проста, необтяжена зайвою традицією, сучасна і адаптована до потреб окремих індивідів. У такому плані слід використовувати теж російську мову, якщо тільки її розуміє адресат євангелізації чи проповіді.
Але по-друге, мова є ще й носієм світогляду і основним інструментом в побудові культури. В наших постімперських умовах вибір мови відносин свідчить про приналежність до певної цивілізаційної традиції і говорить про систему цінностей та життєві орієнтири людини. І ця друга, культуротворча функція мови є вагомим аргументом на користь українізації церковного життя і використання української мови християнами для звершення своєї місії в країні.
Іван Огієнко та Іван Хоменко – перекладачі Біблії на українську мову.
Феномен мови, її виникнення і функціонування є одним з найбільш таємничих елементів людської екзистенції, одним із факторів, який відрізняє людину від тварин. Ще не до кінця вивченим є вплив мови на психологію людини та її зв’язок з підсвідомістю і глибинами особистості, але зв’язок мови та ідентичності людини є очевидним.
Увесь Старий Заповіт Бог демонструє Свою сфокусованість на національній тотожності, приналежності людини до певної спільноти, а тому не можна ігнорувати національну ідентичність християнина.
Мова – це свого роду основа культури народу, один із ключових елементів його тотожності, а це питання духовне, адже воно безпосередньо пов’язане з Творцем, бо Він дає тотожність. Через увесь Старий Заповіт Бог демонструє Свою сфокусованість на правильному формуванні національної тотожності, приналежності людини до певної спільноти, а тому не можна ігнорувати аспект національної ідентичності християнина. Навпаки, її слід розвивати та направляти в правильне духовне русло.
Питання національної мови (і взагалі патріотизму) в церкві є значно важливішим, ніж здається навіть людям, переконаним у потребі українізації церковного життя. Історія дає нам надто яскраві свідоцтва на підтвердження цієї тези. Де є церква, що мала здорову теологічну та моральну базу, свідомо впливала на процеси націотворення, там сформувалась християнська система цінностей у культурі, яка лягла в основу національної ментальності. І тут можна простежити закономірність: чим більш здорова та біблійна теологія, спрямована на виконання своєї місії в культурній сфері, тим кращими та помітнішими будуть плоди в житті суспільства і тим більше християнського благочестя буде прослідковуватися в різних елементах національної культури.
Де є церква, що мала здорову теологічну та моральну базу, свідомо впливала на процеси націотворення, там сформувалась християнська система цінностей у культурі, яка лягла в основу національної ментальності.
Безперечно, націотворення є однією з функцій церкви. Як здорова совість формує особистість, так і церква впливає на формування національного духу і менталітету. Божа концепція народу відома нам з Біблії, зокрема зі Старого Заповіту, та розвивається в історичному процесі до наших днів. Домінуючою темою Старого Заповіту є формування благочестивого народу, який мав би жити, згідно з Божими принципами Істини та праведності: «І будуть Моїм народом, а Я буду їх Богом» (Єр.32:38). Але і в Новому Заповіті слова Христа: «Ідіть та навчіть всі народи» означають націотворення.
Безперечно, націотворення є однією з функцій церкви. Як здорова совість формує особистість, так і церква впливає на формування національного духу і менталітету
Саме так функцію Церкви розуміли перші місіонери, які пішли нести Євангелію варварським народам Європи в часи раннього Середньовіччя. Патрік став одним із засновників Ірландії, Боніфацій – Німеччини.
Кирило та Мефодій, Боніфацій, Патрік.
На теренах старослов’янських племен Євангелію проповідували греки Кирило та Мефодій, які заради цієї місії не лише переклали Біблію і літургічні тексти на старослов’янську мову, але навіть створили перший слов’янський алфавіт на базі грецьких літер. Таким чином брати-місіонери заклали основу для розвитку культур слов’янських народів.
На теренах старослов’янських племен Євангелію проповідували греки Кирило та Мефодій, які заради цієї місії не лише переклали Біблію і літургічні тексти на старослов’янську мову, але навіть створили перший слов’янський алфавіт на базі грецьких літер.
Ще яскравішим прикладом впливу християнства на націотворчі процеси є Реформація. Ян Гус, а потім Лютер, Кальвін та ряд інших реформаторів покинули латину і почали системно використовувати національні мови. Літературні мови багатьох європейських народів були сформовані саме дякуючи творам великих діячів Реформації. Таким був вплив, здійснений перекладом Біблії Мартіном Лютером на німецьку мову, Біблії короля Якова на англійську, творами Жана Кальвіна, написаними французькою мовою.
Літературні мови багатьох європейських народів були сформовані, дякуючи саме творам великих діячів Реформації. Таким був вплив, здійснений перекладом Біблії Мартіном Лютером на німецьку мову, Біблії короля Якова на англійську, творами Жана Кальвіна, написаними французькою мовою.
Навіть в тих народах, які зрештою не прийняли Реформацію, перші твори, написані національними мовами, були створені протестантами. Це можна сказати про литовську, білоруську, словенську, угорську і, мабуть, про більшість європейських мов (хіба що за виключенням народів Середземномор’я). Кожен польський школяр знає фразу: «поляки не гуси, теж мають свою мову», що належить Миколаю Рею – першому польському поету. Проте вкрай рідко хто-небудь асоціює цю піонерську творчість з ідеалами Реформації, які сповідував кальвініст Миколай Рей.
Мартін Лютер, Ян Гус, Жан Кальвін.
Неповторну роль у формуванні поняття українськості зіграв митрополит Андрій Шептицький. Значимість цієї постаті в українській історії може уступити лише Тарасу Шевченку, ніхто інший з українців не мав такого впливу на формування української національної ідеї як Шевченко і Шептицький. Ця всебічно освічена людина з широким кругозором і перед усім живою та глибокою християнською духовністю, як ніхто інший до і після неї, внесла багато християнських ідей в український етос. Особливо важко уявити обличчя Галиччини – ключової землі для формування моделі українського патріотизму – без впливу на неї митрополита Шептицького і його учнів – грекокатолицьких священиків і інтелектуалів, що мали постійний контакт з народом і змогли защепити в нього українськість, тісно сплавлену з християнською вірою.
Зрілий народ, об’єднаний національною культурою, який має свою національну державу – це найкраща модель політичної самореалізації людей. Ця модель життя національної спільноти сформувалась в епоху Нового часу (XVI-XX ст.). Її можна порівняти з моногамною родиною, яка стала загальноприйнятим, захищеним законом явищем в Європі лише в Середньовіччі. Як родина, так і нація, що має спільність історії, мови і культури, є найбільш натуральною і справедливою моделлю спільного життя людей.
Як родина, так і нація, що має спільність історії, мови і культури, є найбільш натуральною і справедливою моделлю спільного життя людей.
Церква має бути в авангарді перемін. Для неї необхідно бути прикладом у відродженні української мови і культури. Призначення Церкви не тягнутись в хвості, але розуміти історичний процес і випереджувати його. Вивчаючи історію духовних пробуджень, ми можемо простежити закономірність: церква росте і впливає на суспільство там, де готова відстоювати правильну позицію перед викликами історичних преображень. Християнство процвітає там, де покоління християн мали великодушність та відвагу стати на правильний бік історії, заступитись за істину та справедливість. Про це свідчить історія США, Польщі, Південної Кореї та ряду інших країн. У них християнство більшою мірою, ніж інші фактори, впливало на формування моделі патріотизму. І саме в цих країнах церкви сьогодні заповнені, а християнство в значній мірі визначає принципи суспільного життя. І навпаки – там, де церковні лідери проявили малодушність, егоїзм, компромісність та близорукість перед обличчям історичних викликів, християнство втрачало свою суть та вплив, входило в національну свідомість як ретроград і ханжество, даючи зелене світло лівим антихристиянським силам. Така історія Франції в модерну епоху, така історія Росії.
Відродження національної мови, пригніченої століттями, – це один із ключових елементів побудови вільної та справедливої України. Яку позицію в питанні мови у своєму житті і діяльності займе євангельська Церква – вибір на своєму рівні робить сьогодні кожен християнин.
Чому повинна відбутись українізація? Тому що це справедливо і розумно. Російська мова в Україні в значній мірі є спадком насильницької політики знищення української національної свідомості царською, а потім комуністичною владою. Відродження української мови є частиною процесу декомунізації і повертання до нормального життя після радянського рабства. При тим це є умовою необхідною, тому що, по-перше, російська мова фокусує її носіїв на російське інформаційне і культурне поле, і таким чином прирікає їх на світогляд, сформований в Росії разом з усім його контентом. По-друге, присутність російської мови в Україні дає привід Кремлю вважати Україну частиною імперії і претендувати на владу і вплив на українських землях.
Надію вселяють зміни в Церкві, які відбулись після 2014 року, зокрема після 2016, коли євангельські церкви України об’єднались заради масштабного відзначення 500-го ювілею Реформації. Програма ювілею стала можливістю для формування культурної ідентичності українських протестантів та їхнього послання, яке вони можуть запропонувати суспільству в цей час кризи і пошуку шляхів.
Українські євангельські християни з запізненням прийнялись за виконання Великого доручення Христа в культурній сфері. Для такого запізнення були об’єктивні причини, пов’язані передусім з підпільним характером церкви протягом десятиліть радянського режиму та відсутністю теології, традиції і кадрів, необхідних для таких дій. І хоча за останні роки є виразний прогрес в розумінні цього питання християнськими лідерами, яке реалізується через конкретні проекти, все одно, протестанти не використовують потенціалу, який дає відчинене вікно можливостей цього переломного часу.
Фото: День подяки в ювілейний рік Реформації. Євангельські церкви України в 2017 році зробили великий крок на шляху українізації.
Це передусім стосується сфери формування національної культури, на яку неможливо впливати без переходу на українську мову. Надію вселяють зміни в Церкві, які відбулись після 2014 року, зокрема після 2016, коли євангельські церкви України об’єднались заради масштабного відзначення 500-го ювілею Реформації. Програма ювілею стала можливістю для формування культурної ідентичності українських протестантів та їхнього послання, яке вони можуть запропонувати суспільству в цей час кризи і пошуку шляхів.
Варто підкреслити ще раз: виконання культурного аспекту Великого доручення Христа «Ідіть та навчіть народи» неможливе без українізації євангельської церкви в Україні, без правильного переходу на українську мову в житті і діяльності євангельських церков. Яким чином повинен відбутись цей перехід? Зміни мають наступати поступово і повинні в першу чергу зачепити три ключові групи і сфери: лідерів, мистецтво, молодь.
Першою категорією людей, від яких залежить успішна українізація – це безсумнівно євангельські лідери. Церковна ієрархія – пастори і служителі церков, очільники християнських організацій і місій, а також євангельська інтелігенція. Однозначно від українізації євангельських еліт залежить успіх переходу всієї Церкви на українську мову
Першою категорією людей, від яких залежить успішна українізація – це безсумнівно євангельські лідери. Церковна ієрархія – пастори і служителі церков, очільники християнських організацій і місій, а також євангельська інтелігенція. Однозначно від українізації євангельських еліт залежить успіх переходу всієї Церкви на українську мову. Іншою сферою, яка повинна першочергово українізуватись, є сфера християнського мистецтва, зокрема прославлення. Є кілька причин, чому співати пісні українською важливіше, ніж навіть проповідувати. Мистецтво торкається емоційної і естетичної сфери людини. Мова теж знаходиться в цій царині. Мистецтво є ключовим приладдям, що формує культуру. І третя, найбільш стратегічна категорія – це молодь. Молоді люди гнучкі, необтяжені звичками, сантиментами і стереотипами, які в релігійній сфері мають особливо велику силу. Може це звучить банально, але все ж молодь це майбутнє і Церкви, і світу.
Цілком можливо, що найкращий час для українізації, якщо не сьогодні, то навіть уже позаду нас.
Українізація повинна відбуватись поступово. Особливо на теренах, де пануючою в побуті залишається російська мова. Але не треба бути наївним і міркувати, що вона відбудеться автоматично, що українізація буде результатом історичної еволюції і що Україна просто приречена на відродження української мови. Нічого само собою не відбувається, не дивлячись на те, що сучасний світ любить вірити в такі утопії. Само собою може відбутись лише деструкція, а не побудова складної конструкції, якою є якісна національна культура. Прекрасна національна культура, яка спроможна надихати покоління українців для доброго і благородного, може бути тільки результатом зусиль і творчості плеяд людей, які з любов’ю та посвятою її створюють. Цілком можливо, що найкращий час для українізації, якщо не сьогодні, то навіть уже позаду нас.
Закономірно, що національне відродження супроводжується духовним відродженням, свободи політичні йдуть пліч-о-пліч зі свободами релігійними.
Україна знову переживає переломний момент своєї історії. Дякуючи розпаду Імперії зла в 1991 році, вперше за багато століть відкрилась можливість українцям жити у власному національному домі. Закономірно, що національне відродження супроводжується духовним відродженням, свободи політичні йдуть пліч-о-пліч зі свободами релігійними. Як має виглядати життя в цьому домі, на якій системі цінностей воно буде побудоване, які будуть в ньому принципи і його атмосфера – все це значною мірою залежить саме від церкви, оскільки вона є чи не єдиним організмом, який сфокусований на трансцендентних джерелах цінностей. Відродження національної мови, пригніченої століттями, – це один із ключових елементів побудови вільної та справедливої України. Позиція християнських церков у питанні мови матиме ключове значення для успіху або поразки процесу відродження української культури.
