Петро Новочехов: “Пастори повинні вчити про християнську громадянську позицію”

Петро Новочехов народився в Україні в родині християн-баптистів. З кінця 80-х років брав участь у просвітницькій та місіонерській роботі в декількох регіонах Росії – Уралі, Сибіру, Поволжі, а також в Середній Азії. Викладав в біблійних школах в Іжевську, Новосибірську, Саратові. Разом з дружиною Інною проводили семінари про сім’ю і шлюб. У їхній родині троє дітей: Ольга, Микита і Софія.

Статті Петра публікувалися в журналі «Інвікторі», газеті «Для тебе», на інтернет-порталах Інвікторі.орг, Базніца.інфо, Портал-Кредо.ру. Видавництво «Духовне відродження» випустило збірку статей у вигляді книги «Безбожні цінності переконаних віруючих». Друга збірка під назвою «Третє тисячоліття останнього часу» випущена в електронному форматі (Amazon.com).

Петро – засновник онлайн-школи «Біблейка.орг», яка існує з 2012 року. На даний момент є співведучим програми «Транс – Атлантик» на «Нашому радіо». Живе в США.

Як з’явилася ідея онлайн-школи «Біблейка.орг» і передач на радіо? Хто Ваша аудиторія?

Після розвалу СРСР, я зі своєю сім’єю ще 12 років прожив в Росії, служачи в новоутворених євангельських церквах. В основному я викладав в біблійних школах. Біблейка.орг – це продовження тієї ж роботи, але вже у веб-форматі. У США на мене справили велике враження уроки Салмана Хана – творця Khan Academy (https://www.khanacademy.org). Вони були технічно доступні для будь-якого власника комп’ютера, і я подумав, чому б не спробувати робити в такому вигляді уроки з історії церкви або богослов’я?

Згодом на цій основі ми з стали співпрацювати з радіоведучим Євгеном Волосевичем зі штату Орегон, роблячи спільні передачі на радіо в Портленді. Це одне з найбільших міст на заході США з не менш, ніж ста тисячами жителів, які розуміють російську та українську мови. Це і є наша основна цільова аудиторія. Завдяки поширенню мобільного інтернету до нашої аудиторії додалися слухачі з України, Росії, Західної Європи. З нового року по суботах ми разом з Міксом Хоуком з Оклахоми стали виходити в прямий ефір «Нашого радіо» з аналітичною програмою «Транс-Атлантик», в якій обговорюємо важливі події, що відбуваються по обидва боки Атлантики. Сподіваємося, наша аудиторія зростатиме.

Як пояснити феномен вихідців з пострадянських країн, що живуть, наприклад, в Штатах (які користуються благами західної цивілізації, заснованих на християнських цінностях), і, тим не менш, залишаються яскравими представниками «хомо совєтікус»? У чому проявляється радянська спадщина? Наскільки соціалістичні ідеї небезпечні для українського і американського суспільств?

Причинно-наслідкові зв’язки не завжди бувають очевидними. Людям потрібні мудрість і досвід, щоб зрозуміти, що, як казав один з героїв книги Йова, «не з землі виростає біда». Історія переконливо доводить, що соціалістичні ідеї рівності і загального блага неможливо здійснити на землі, серед людей. Як жартував Рональд Рейган, соціалізм може існувати тільки в двох місцях: в раю і в пеклі. Але в раю немає ніякої потреби в соціалізмі, бо там і так всі блаженні і щасливі. А в пеклі впроваджувати соціалізм теж зайве, тому що там він вже існує. Треба визнати, що в окремі періоди життя в СРСР, в націонал-соціалістичній Німеччині, в соціалістичному Китаї або Кампучії було дуже схожим на пекло.

Як жартував Рональд Рейган, соціалізм може існувати тільки в двох місцях: в раю і в пеклі. Але в раю немає ніякої потреби в соціалізмі, бо там і так всі блаженні і щасливі. А в пеклі впроваджувати соціалізм теж зайве, тому що там він вже існує. Треба визнати, що в окремі періоди життя в СРСР, в націонал-соціалістичній Німеччині, в соціалістичному Китаї або Кампучії було дуже схожим на пекло.

Давайте будемо реалістами – далеко не кожен засвоює уроки історії, тому я вважаю, що завжди буде багато людей, захоплених комуністичними ідеями. Біля витоків цього захоплення стоїть суміш різних мотивів: і хороших, і поганих. До поганих мотивів відноситься заздрість до успіхів і добробуту ближнього. Цей порок настільки поширений, що заборону заздрити Бог виокремив окремою заповіддю «Не пожадай»: не пожадай володіти нічим, що належить ближньому. Зрозуміло, мало хто з прихильників соціалізму визнає, що голосує за соціалістичні партії тому, що ті обіцяють «відняти і поділити», але навіть у благополучній Америці майже вся молодь на виборах 2016 року підтримувала соціаліста Берні Сандерса, який обіцяє саме це.

До позитивних мотивів, на які часто посилаються християни-соціалісти, можна віднести прагнення допомогти бідним, сиротам, людям похилого віку, хворим. Прагнення це похвальне. Але крім благих бажань, потрібно замислюватися і про найбільш ефективні способи їх реалізації, задати собі питання: «Яким чином найкраще можна допомогти бідним і нужденним?»

Чи є перевірений часом досвід суспільств, економічних і політичних систем, які змогли краще за інших впоратися з бідністю?

Такий досвід є. Найбідніші країни світу – це ті, де намагалися будувати соціалізм і держава контролювала майже всі сфери життя людей (СРСР, Албанія, Китай, Північна Корея, Куба і т.п.). Країни ж з вільною ринковою економікою і обмеженою роллю держави (США, Західна Європа, Японія, Південна Корея) досягли найбільших успіхів в боротьбі з бідністю. Наприклад, сьогодні в Сполучених Штатах сім’я з чотирьох чоловік вважається бідною, якщо вона заробляє менше 24 250 доларів в рік. Таких людей в країні близько 16%, причому чимала частина з них залишається бідними через нездоровий спосіб життя або правопорушення, а не через те, що немає можливості вирватися з убогості.

Проте найбільша небезпека соціалізму полягає в тому, що для його реалізації необхідний величезний бюрократичний апарат, який контролює всі сфери життя людини, починаючи від колиски і до могили. Держава перетворюється на такий собі сурогат всемогутнього Бога: воно забезпечує всім необхідним, дає освіту, роботу, лікує, ростить дітей, стежить за станом умов в країні, контролює ЗМІ, визначає у що вірити можна, а в що не можна – і так до безкінченності! Насправді, забезпечити в повній мірі потреби всіх громадян соціалістична держава ніколи не могла, а ось відняти свободу, а іноді і життя – з цим успішно справлялися всі соціалісти з часів французьких комунарів.

Насправді, забезпечити в повній мірі потреби всіх громадян соціалістична держава ніколи не могла, а ось відняти свободу, а іноді і життя – з цим успішно справлялися всі соціалісти з часів французьких комунарів.

Досвід Американської і Французької революцій показує, що гасла у революцій можуть бути схожими (французька «Свобода, Рівність, Братерство» та американська «Єдність і Свобода»), наміри – як завгодно благими, але ось результати – протилежними, аж до тиранії і гільйотини у Франції. Що зумовило такі різні плоди Американської і Французької революцій?

Американські революціонери, хоча і не всі були християнами, сповідували спільні цінності, засновані на християнському світогляді. Коротко вони були виражені в Декларації незалежності від 1776 року таким чином: «Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені їхнім Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода і прагнення до щастя». Для французьких революціонерів, як пізніше і для російських, ця істина зовсім не була самоочевидною. Оскільки вони не вірили ні в Творця, ні в те, що люди створені Богом за Його образом і подобою, то самі і вирішували, хто має право на життя і свободу, а хто ні. Це – пряма дорога до тиранії.

За Вашими словами «Америка – це соціальний експеримент». Подібне можна стверджувати і про Росію після Жовтневої революції 1917 року. Ми знаємо, що Союз розпався, тобто експеримент не вдався (хоча за кількістю громадян з радянським мисленням і їх ставленням, наприклад, до проєвропейської України, враження складається протилежне). Америка, як соціальний експеримент вдався?

Я думаю, що вдався. Американський досвід більш успішний з двох основних причин. Перше, найголовніше – це була спроба створення країни людьми, які сповідують протестантську версію християнства, яка робить акцент на особистій відповідальності людини перед Богом і суспільством. Друга причина – на відміну від Європи, де протестанти мали реформувати вже існуючу століттями соціально-політичну структуру, американські колоністи почали, що називається, з чистого аркуша. Будувати новий будинок легше, ніж перебудовувати старий.

Коли почалася українська Революція Гідності деяка частина української церкви оцінили її як бунт, в якому не можна брати участь. Як бути з принципом «непротивлення владі», якщо влада перестає піклуватися про благо народу?

Іоанн Златоуст говорив, що апостол Павло не написав «немає начальника як не від Бога», але «немає влади не від Бога», цим самим вказуючи на те, що Біблія закладає загальні принципи управління людським суспільством, а не освячує кожного конкретного правителя. Для прояснення питання суті влади пропоную провести паралель зі шлюбом.

Шлюб – це суспільний інститут, заснований самим Богом ще з часів Адама і Єви. Але якщо хтось виявляється невірним в шлюбі, то це може бути підставою для розлучення, тому що своєю невірністю людина підриває саме призначення шлюбу. Подібним чином і влада. Вона встановлена ​​для підтримки справедливого порядку в суспільстві. Якщо ж представники влади порушують справедливі закони, то згідно з Біблією, вони в цьому випадку втрачають свої повноваження.

Якщо представники влади порушують справедливі закони, то згідно з Біблією, вони в цьому випадку втрачають свої повноваження.

Як я розумію, головний мотив Революції Гідності полягав в тому, що люди втомилися жити в атмосфері безправ’я. У народній свідомості «європейські цінності» асоціювалися з верховенством права, коли перед законом усі рівні, від дрібного підприємця до Президента. Інша справа, що Європа виробила ці цінності багато в чому завдяки Реформації Лютера, а особливо Кальвіна, а в Україні Реформації як такої не відбулося.

Америка і Україна – християнські країни?

Люди вкладають різний зміст у слово «християнська країна». Якщо вважати християнською країною ту, в якій всі громадяни або переважна їх більшість є членами християнських церков, то швидше за все, ні Америка, ні Україна не є «християнськими країнами». Якщо ж мати на увазі, що в основі законодавства і культури народу лежить християнський світогляд, то, можливо, так, ці країни християнські. Втім, багато християн в США вважають, що навіть і це вже не так: в останні десятиліття прийнято дуже багато законів, що суперечать християнському світогляду. А, наприклад, флагман світової поп-культури – Голлівуд – проповідує відверто антихристиянські цінності.

Ви хочете сказати, що американське суспільство нехтує християнськими цінностями?

Американські цінності цікавим чином знайшли відображення в трьох написах, які присутні на кожній монеті і купюрі: «In God we trust» (Ми віримо в Бога, або навіть краще сказати уповаємо на Бога), «Liberty» (Свобода) і «E Pluribus Unum» (латинська фраза «з багатьох – одне»). Якщо ви проаналізуєте більшість голлівудських фільмів, ви помітите, що віра в Бога або взагалі виключена з життя позитивних героїв, або зведена до епізодів типу похорону або вінчання. У реальності американці частіше моляться і відвідують церкви. Голлівуд прославляє мультикультуралізм на противагу ідеї США як плавильного котла, в якому всі емігранти, перетворюються в єдиний сплав – нову націю, в якій не має значення ні релігійний бекграунд, ні колір шкіри, ні країна походження, а вирішальну роль грає любов до індивідуальної свободи і взаємна підтримка.

Якщо не помиляюся, американські протестанти минулих століть вважали, що у «християнина в одній руці повинна бути Біблія, в іншій – газета». Тим самим стверджуючи, що християнин повинен вміти розбиратися в суспільно–політичному житті своєї країни не гірше політичного істеблішменту і мати біблійні відповіді на актуальні питання повістки дня. Перемога Д. Трампа є закономірністю або випадковістю? Чим спричинений такий вибір між Клінтон і Трампом?

Схоже на закономірність. Американське суспільство, і в тому числі християнська його частина, сьогодні розділене як ніколи. Все частіше в розмовах і громадських дискусіях зустрічається вираз «Друга громадянська війна».

Американське суспільство, і в тому числі християнська його частина, сьогодні розділене як ніколи.

Тільки на відміну від війни середини XIX століття, коли американців поділяло одне питання – рабовласництво – сьогодні між правими і лівими немає згоди по всьому спектру проблем, починаючи від долі ще ненароджених дітей (одні вважають, що їх можна вбивати абортами, інші – ні) до розуміння глобальних загроз (одні вважають, що найбільша загроза – глобальне потепління, інші вважають міжнародний тероризм). Яким повинен бути державний апарат: великим з розширеними повноваженнями або маленьким з обмеженими? Чи повинен федеральний центр втручатися в питання освіти або це прерогатива батьків і місцевих самоврядних громад? Прогресивна шкала податків або однаковий відсоток з усіх? Громадянські права застосовуються до окремих осіб або до груп, таких як ЛГБТ, расових та інших меншин? Практично з будь-якого значущого питання американці мають діаметрально протилежні думки.

Цей поділ був би не таким страшним, а навіть допоміг би виробити в процесі суспільної дискусії найкращі рішення. Але войовнича нетерпимість лівих до будь-якого інакомислення зробила спокійний діалог з ними неможливим. «Критикуєш рішення Обами? Це тому, що ти – расист! Проти нелегальної імміграції? Ксенофоб! Проти абортів? Жінконенависник!» І так далі в тому ж дусі. З огляду на те, що більшість американських медіа, судів, університетів і шкіл знаходиться під контролем людей лівої орієнтації, прихильників Демократичної партії США, то багато розсудливих американців просто замовкло, боячись стати об’єктом цькування.

Цим страхом заразилися майже всі праві політики, конгресмени і сенатори від Республіканської партії. Під час передвиборної кампанії вони всі давали ухильні відповіді на прямі запитання, боячись бути звинуваченими в расизмі, жононенависництві, відсталості. Всі, крім Дональда Трампа, який, не будучи професійним політиком, говорив саме те, що відчувала інша половина Америки, непідбираючи висловів.

«Критикуєш рішення Обами? Це тому, що ти – расист! Проти нелегальної імміграції? Ксенофоб! Проти абортів? Жінконенависник!» І так далі в тому ж дусі. З огляду на те, що більшість американських медіа, судів, університетів і шкіл знаходиться під контролем людей лівої орієнтації, прихильників Демократичної партії США, то багато розсудливих американців просто замовкло, боячись стати об’єктом цькування.

Ще одним фактором перемоги Трампа над Клінтон виявилася готовність Трампа використовувати ті ж самі методи, до яких постійно вдавалися ліві. Вони демонізували своїх опонентів, обзиваючи їх останніми словами, і Трамп став робити те ж саме. «Хілларі – ганебна брехуха; вона отримує гроші від ворогів Америки; лицемірна мільйонерка, що ллє крокодилячі сльози за бідними; Її чоловік ґвалтував жінок, а якщо ті скаржилися, вона загрожувала їм розправою; вона – зрадник Америки, спеціально знищила 30 тисяч електронних листів, щоб ніхто не дізнався про її антиамериканську діяльность …» і т.д. Ця тактика спрацювала. Навіть ті, кому не подобався Трамп, змушені були визнати, що Клінтон ще гірше.

Чого варто очікувати від чітко окресленого протистояння Трампа і ЗМІ? Або від недавнього маршу жінок?

Я погоджуюся з тими, хто вважає, що Трамп любить конфліктні ситуації, він від них тільки виграє в громадській думці. Недавнє опитування (Емерсон Коледж, опитування початку лютого 2017 року) показує, що громадяни вважають Трампа більш заслуговуючим на довіру, ніж ЗМІ (Трампу довіряє 49%, а газетам і телебаченню 39%). Чим більше ліві медіа демонізують Трампа, тим більше вони підривають довіру до самих себе.

Крім того, питома вага традиційних медіа падає, поступаючись зростаючому впливу соціальних мереж. Все більше людей черпають інформацію з Фейсбуку і Твіттера, а не з Нью-Йорк Таймс або Сі-Ен-Ен. Трамп, як відомо, активно використовує Твіттер для спілкування з народом, минаючи традиційні ЗМІ. Зараз у нього майже 25 млн. фоловерів – це більше, ніж передплатників найпопулярніших газет або глядачів телеканалів.

Звичайно, це не означає, що ліві легко здадуться, адже їм здавалося, що Америка вже у них в кишені. Зараз вони збираються з силами, щоб бойкотувати будь-які заходи, які вживає уряд Трампа і використовують для цього громадські сили та інститути, що знаходяться під їх контролем – суди, університети, профспілки.

Не гербують вони і досвідом російських путінгів-мітингів і демонстрацій з проплаченими учасниками. У гучних жіночих маршах брали участь 56 громадських організацій, 50 з яких фінансувалися сумно відомим Джорджом Соросом. Я вважаю, що зусилля лівих частково увінчаються успіхом, і адміністрація Трампа піде на деякі компроміси, щоб знизити градус суспільної напруги.

Після падіння залізної завіси на всій території колишнього Радянського Союзу, в т.ч. в Росії почався бурхливий ріст протестантських церков. Служачи в таких громадах, чи вчили Ви людей мати активну громадянську позицію? Чи зобов’язані пастори цьому вчити?

Поки я служив в нових євангельських церквах Росії, я вважав, що звернувшись до Бога і читаючи Євангеліє, люди автоматично звільняються від помилок радянського періоду. Ну неможливо вірити Христу і шанувати Леніна! У багатьох випадках люди починали мислити по-новому, в тому числі і політично, але як пізніше виявилося, далеко не всі. Деяким протверезінням для мене став факт, що літні члени церкви продовжували голосувати за комуністів на виборах (це було ще до Путіна, коли в Росії ще були вибори). Я змушений був визнати, що пастори повинні вчити про християнську громадянську позицію паралельно з навчанням про принципи сімейного життя, трудової етики, етики взаємовідносин і т.д.

Пастори повинні вчити про християнську громадянську позицію паралельно з навчанням про принципи сімейного життя, трудової етики, етики взаємовідносин і т.д.

Більшість пасторів згодні з тим, що сімейні консультації та допомога в налагодженні відносин відносяться до їхньої сфери діяльності. Однак, багато виступають проти розгляду питань, які стосуються політики. Я вважаю це помилкою. Це все одно, що сказати, що Христу є що сказати про сімейне життя, виховання характеру, прощення, але Він, на жаль, не розбирається в політиці. Тому, якщо ви хочете дізнатися за кого віддати голос на виборах, Біблія вам не допоможе, отже, дивіться телевізор і читайте газети.

Боюся, що подібна позиція межує з богохульством. Пророк Малахія говорив, що «уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота». Пастори самі повинні мати біблійно обґрунтовану громадянську позицію і ділитися нею з прихожанами.

Чи можете Ви пояснити причину «розбіжностей» в поглядах на конфлікт на Донбасі російських і українських протестантів?

Російські протестанти мають православну ДНК. Це помітно і в їх тяжінні до законництва, а також в безумовній покірності будь-якій владі. З часів Візантії православна церква ототожнює себе з другою головою двоголового орла держави. Без державної підтримки жодна православна церква в світі не процвітає, тому що сподівається не так на проповідь Євангелія, як на силу державного примусу, який розправляється з «єретиками» і «розкольниками». Зі свого боку, церква обіцяє повну покірність государю, в даному випадку і підтримку війни з Україною. Цим же духом цезаропапізму виявилися заражені і протестанти Росії. Якщо поспостерігати за поведінкою керівництва протестантських союзів Росії, то можна помітити, що найбільший захват у них викликають ті рідкісні випадки, коли вони бувають удостоєні аудієнції начальства з можливістю сфотографуватися поруч з найвищим тілом.

Якщо поспостерігати за поведінкою керівництва протестантських союзів Росії, то можна помітити, що найбільший захват у них викликають ті рідкісні випадки, коли вони бувають удостоєні аудієнції начальства з можливістю сфотографуватися поруч з найвищим тілом.

Це неприпустимо для віруючих, які називають себе послідовниками реформаторів, що кинули виклик нечестивим королям і папам.

Українські протестанти звільняються від поклоніння людині набагато швидше. На мій погляд, це пов’язано з українським національним менталітетом більше, ніж з духовною зрілістю протестантів. Українці ніколи не боготворили своїх керівників, у них ніколи не було царів, історично вони більше, ніж росіяни цінували індивідуальну свободу і для них природніша республіканська форма правління, ніж монархічна. Відповідно і українські християни (протестанти в тому числі) політично активніші, ніж їхні російські брати, якщо тих ще можна так називати, враховуючи, що на офіційному рівні російські протестанти відмежувалися від українців.