Місією Церкви на землі є виконання Великого Доручення Христа, записаного в Мт.28:19 «Ідіть і навчіть всі народи». Ці слова Господа припускають подвійний характер діяльності Його учнів: по-перше, євангелізація особистості і, по-друге, трансформація культури.
Для євангельських християн перша частина цього завдання є зрозумілою, і Церква займається цим з більшим або меншим успіхом. Завдання друге, інакше зване «культурним мандатом», є набагато складнішим і вимагає особливих стратегій, посвячених Богу професіоналів, а також єдності між помісними церквами і деномінаціями, оскільки жодна локальна община, сама по собі, не здатна здійснити системний вплив на суспільне життя. Саме на християнському впливі на культуру зосередимося в цій статті. Пошук способів такої діяльності повинен починатися з ретельного аналізу реальності, у якій знаходиться Церква. Цей аналіз схожий на карту, своєрідний Гугл мепс, на якій в реальних пропорціях будуть представлені духовні виклики і можливості, які Церкві необхідно усвідомити і згідно цього діяти.
Cлова Господа припускають подвійний характер діяльності Його учнів: по-перше, євангелізація особистості і, по-друге, трансформація культури. Завдання друге, інакше зване «культурним мандатом», є набагато складнішим і вимагає особливих стратегій, посвячених Богу професіоналів, а також єдності між помісними церквами і деномінаціями, оскільки жодна локальна община, сама по собі, не здатна здійснити системний вплив на суспільне життя.
Ми живемо в епоху надзвичайно швидких перетворень, і це має величезний вплив на Євангельську Церкву і характер її місії в Україні. Революційні зміни відбуваються як на рівні глобальному, так і на рівні національному. Сьогодні особливо актуальними є слова апостола з 1 Кор.7:31б: «Минає стан світу цього». Серед цих динамічних перетворень Церкві необхідно завжди пам’ятати про те, що найголовніше – залишитися вірним всьому, що написано в Біблії, а також доносити це біблійне послання зрозумілою для сучасного покоління мовою.
Глобальні виклики
Глобальні виклики мають подвійний характер. Є виклики, пов’язані з технологічною та інформаційною революцією, яка змінює спосіб життя людей. Ці трансформації є об’єктивним фактом в процесі розвитку людства, і не потрібно їх розглядати, як щось негативне. Навпаки, варто дивитися на це, як на елемент життя людей, який здатен зробити його більш ефективним і сприяти розвитку їхнього потенціалу. І все ж, як це і раніше було в історії, особливо в першій половині ХХ століття, високорозвинені технології в руках духовно незрілих людей є небезпечними. Також легка доступність інформації, що з’явилася внаслідок винайдення Інтернету, знецінює її і може створювати інформаційний хаос, розгубленість людей у лавині потрібної і непотрібної інформації.
Інший тип сучасних глобальних викликів пов’язаний з ідеологічно-духовними перетвореннями, характерними, насамперед, для країн Західної цивілізації (до якої належить Україна). Трансформації відбуваються на рівні свідомості і мають своє коріння у поширенні атеїзму і агностицизму, гедоністичної культури споживацтва, а також сексуальної революції. Ці світоглядні перетворення можемо об’єднати одним словом: постмодернізм.
Постмодерністи проголосили смерть супероснов, на яких будувалася Західна цивілізація: Бога і системи абсолютів, так званих «вічних цінностей»; Автора, тобто концепції об’єктивної правди; та людини і істинної гуманності. Цей факт приводить до наростаючого хаосу в області світогляду і етики в західній культурі.
Постмодернізмом називають стан сучасної культури, стрижнем якої є своєрідна філософська позиція. Насправді, він є не окремою філософською і культурною системою, а скоріше станом розпаду модернізму (гуманізму, раціоналізму, натуралізму), що відірвався в історичному процесі від християнського коріння. Постмодернізм – це той же модернізм, але в стані вичерпаності, у стані агонії, спричиненої відривом від духовних та ідейних джерел, які інспірували європейську культуру, і потуранням утопіям. Постмодерністи проголосили смерть супероснов, на яких будувалася Західна цивілізація: Бога і системи абсолютів, так званих «вічних цінностей»; Автора, тобто концепції об’єктивної правди; та людини і істинної гуманності. Цей факт приводить до наростаючого хаосу в області світогляду і етики в західній культурі. «Коли розбурені основи, що зробить праведник?» Пс.10:3.
Найбільш значущим явищем постмодернізму є сексуальна революція, яка почалася 50 років тому в країнах Заходу. Її називають культурною або навіть антропологічною революцією, оскільки вона намагається змінити не тільки сутність людського суспільства і його культури, але і самої людини, наприклад, поставивши під сумнів такі фундаментальні поняття, як чоловічу і жіночу стать або цінність материнства. В наш час етап цієї революції відбувається під назвою gender mainstreaming. Ніхто не знає, яке майбутнє революції, що з кожним роком набирає обертів, та де та остаточна точка, на якій вона може зупинитися. Сьогодні те, що якихось 15 років тому здавалося неймовірним, стає нормою, захищеною законом і пропагандованою через масову культуру і систему освіти. Сьогодні маємо: обожнювання сексу в масовій культурі, примусову секс-індоктринацію дітей у навчальних закладах, повсюдну боротьбу з природою чоловіка та жінки (з так званими «гендерними стереотипами»), флюїдність статі та розмноження гендерів, а також тоталітаризм правової системи, готової карати всіх, хто не погоджується з порядком денним цієї революції. З цим усім доводиться стикатися Церкві не тільки на Заході, але також з кожним роком все більше і в Україні. Різні проблеми світоглядного і етичного характеру стосуються не тільки людей з позацерковного середовища, бо вони входять в українські церкви через культуру, споживачами якої є самі євангельські християни.
Найбільш значущим явищем постмодернізму є сексуальна революція, яка почалася 50 років тому в країнах Заходу. Її називають культурною або навіть антропологічною революцією, оскільки вона намагається змінити не тільки сутність людського суспільства і його культури, але і самої людини, наприклад, поставивши під сумнів такі фундаментальні поняття, як чоловічу і жіночу стать або цінність материнства.
І хоча сексуальній революції, як і постмодернізму, сприяє сучасний етап розвитку цивілізації разом з його споживацькою культурою, але все ж таки їх стрижнем є ліва філософія, зокрема марксизм. Ідеологами сексуальної революції стали неомарксисти, такі як Вільгельм Райх, Дьордь Лукач, філософи франкфуртської школи Герберт Маркузе, Теодор Адорно, постмодерністи, як Мішель Фуко, та інші. Вони намагалися поєднати вчення Карла Маркса з теоріями Зиґмунда Фрейда. Таким чином народився фрейдо-марксизм, який є філософським фундаментом сучасних лівих ідеологій, зокрема самої сексуальної революції. Те, що не вдалося на християнському Заході зробити більшовицьким переворотом Леніна (зруйнувати західну цивілізацію), успішно здійснює культурна революція, розпочата студентськими бунтами в 60-х роках минулого століття та деконструкцією вічних цінностей.
Особливим викликом для української євангельської Церкви глобального характеру є ліберальна теологія, яку можна назвати атеїзмом або ангостицизмом, одягненим в релігійну термінологію. Це еволюційна деконструкція християнської віри, відповідальна за параліч Церкви на Заході. Вона поступово приходить в Україну, починаючи з теологічних семінарій і кіл протестантської молодої інтелігенції. Ліберальне богослів’я народилося на початку ХІХ століття в Німеччині, де швидко поширилося, ставши там на зламі ХІХ і ХХ століть домінуючим видом християнства. Створивши духовний вакуум в німецьких душах, воно зіграло важливу роль у появі німецького націоналізму та імперіалізму і, отже, несе спільну відповідальність за жахи Першої та Другої світових воєн. З Німеччини це вчення поширилося на інші країни Європи та Північної Америки. У першому етапі свого розвитку теологічний лібералізм був спробою з’єднати світогляд континентального просвітництва з християнством, тобто мав модерністський характер. Сучасна ліберальна теологія намагається залучити ідеї постмодернізму на церковну територію. Так чи інакше, її кінцевим результатом завжди є ерозія біблійної віри і атеїзм.
Виклики національного характеру
Атмосфера революційно швидких перетворень помічається не тільки на глобальному рівні. Не менш динамічні зміни відбуваються й на вітчизняному полі. Виклики для євангельської Церкви України локального характеру пов’язані з багатовіковим процесом національного становлення України та пошуком цивілізаційної орієнтації. За останніх 30 років, і особливо після Революції Гідності і початку війни на Сході України, динаміка цих процесів набрала швидкості. Цей тип викликів пов’язаний з декомунізацією і відродженням національної культури та державності. Їх поява змусила Церкву розширити свою теологію і душпастирську практику та шукати відповіді на наступні питання:
1. Яка модель місії церкви в суспільстві в нових історичних умовах є найбільш дієвою?
Церква у вільній країні, на відміну від підпільного життя за часів СРСР, отримала можливість займатися соціальною діяльністю і впливати на світогляд громадян, у тому числі, формувати їхню політичну культуру. У Церкві з’явилась не тільки можливість брати участь в громадських процесах, співпрацюючи з владою та громадським сектором, але також вона отримала величезний кредит довіри від суспільства. Християнські лідери, в умовах національних потрясінь, побачили, що соціальні та політичні питання зовсім не такі «недуховні» і абстрактні, як раніше здавалося. Виявляється, вони мають конкретний етичний вимір і так чи інакше відносяться до сфери десяти заповідей.
На цьому етапі життя євангельської церкви України пошук історичних моделей для християн, як бути сіллю землі і світлом для світу, є дуже ключовим для формування теорії і практики християнської місії в суспільстві.
2. Яке має бути у християн ставлення до комуністичної спадщини?
Євангельська Церква в радянські часи була переслідувана владою з ідеологічних причин, оскільки СРСР був першою в світі атеїстичною державою, для якої християнська релігія була шкідливим опіумом для народу. Але, не дивлячись на факт гоніння, українські протестанти до 2014 року рідко розглядали в духовних категоріях комунізм і його спадщину у вигляді назв вулиць, пам’ятників або залишків ідеології в суспільному житті. Процес декомунізації, який пожвавився у 2014 році, приніс зміни в питання ставлення євангельських християн до комунізму та історії Радянського Союзу разом з її міфами. Потреба у формуванні теології декомунізації та реалізації конкретних проектів в цьому напрямку залишається нагальною і сьогодні.
3. Чи можуть/повинні євангельські християни бути патріотами?
В умовах відродження (чи краще сказати – формування) національної ідентичності, розвитку національної культури і державності питання патріотизму є ключовим. Не залишило воно осторонь і євангельських християн України. У 2014 і 2015 роках під впливом шоку, викликаного російською агресією, українські церкви охопила хвиля молитов за Україну. Для багатьох членів церков ці молитви стали першою школою формування християнської моделі патріотизму, де народжувалась патріотично-релігійна риторика українських протестантів. Саме побудова правильної, згідної з біблійними принципами, моделі патріотизму є для молодої нації пріоритетним завданням, і в цій задачі натуральним чином відведена ключова роль для християн. Через свою діяльність і творчість, а також запозичення і інкультурацію наративів світової протестантської історії євангельські християни України можуть цю роль чудово виконати. Для багатьох євангельських віруючих поняття патріотизму асоціюється з ідолопоклонством, оскільки в їхньому життєвому досвіді єдине, що вони бачили, це були моделі радянського патріотизму (який є ворожим до українського) або інтегрального націоналізму, якому ближчі язичницькі світоглядні принципи.
Важливу роль у процесі розвитку національної культури відіграє перехід церковних служінь на українську мову, який протягом років 2014-2019 відбувся в певній мірі.
4. На чому ґрунтується наша теологія політичної влади і ставлення Церкви до цієї влади?
Дуже важливим у процесі виникнення молодої демократії в Україні є формування моделі взаємовідносин церкви і держави, а також теологія політичної влади і ставлення християн до неї. Україна знаходиться в колі візантійської цивілізації і місцева християнська культура успадкувала від неї цезаропапізм як модель ставлення до світської влади. Водночас, для українців характерна волелюбність – внесок в національний менталітет від козаків і історій їхніх численних повстань. Питання апології протесту, у зв’язку з подіями на Майдані, було дуже популярним серед віруючих і залишається невичерпаним до цього дня. Для демократії необхідне вміння критично оцінювати дії влади, при цьому зберігаючи повагу до державних інституцій. Досвід протестантської Реформації – історії, духовно близької кожному євангельському християнину України – являє прекрасний приклад виникнення такої культури свободи, яка, водночас, не перетворюється в хаос. Цей досвід, який потенційно має в собі кожен український євангельський християнин, так необхідний Україні серед бурхливого процесу побудови справедливої та успішної держави.
5. Яким повинно бути ставлення до геополітичного і цивілізаційного вибору України (Схід-Захід)?
Як мінімум з часів монгольської навали на Київську Русь в XIII ст., ключовим питанням української історії є визначення цивілізаційного вектора країни. Питання звучить так: «Україна – це Європа і інтегральна частина європейського культурного простору, чи Євразія, яка являє собою інший вид цивілізації, відмінний від європейського?» Практично всі переломні моменти української історії – це спроба відповісти на це питання. Козацькі повстання, мазепинський поворот у 1709, національні відродження ХІХ ст., історія національно-визвольної боротьби протягом ХХ ст., всі президентські вибори і пов’язані з ними майдани, а також російсько-українська війна на Донбасі – усе це змагання за приналежність України до однієї з цивілізаційних опцій. Насправді, це питання духовне, оскільки від його вирішення залежить система цінностей і умови, у яких людям доведеться жити. Прототип такої геополітики ми знаходимо неодноразово в Старому Заповіті, наприклад, у питанні політичної інтеграції з Єгиптом, що часто підіймалося багатьма пророками.
6. Як християнам поводити себе в умовах інформаційної війни?
Дуже непростим духовним викликом для українців і Церкви в Україні є інформаційна війна. Пропаганда завжди була присутня в житті людей, і в радянські тоталітарні часи отримати доступ до іншої інформації, крім державної брехні, було вкрай складно. Проте сьогодні, в епоху інформаційної революції, можливості маніпулювати свідомістю людей стали набагато більш витонченими і складними у викритті. Віруючі люди стали розуміти, наскільки це духовне питання. Ще за багато років до Майдану 2013 року російська пропаганда сіяла величезне замішання в умах українців, у тому числі євангельських віруючих. Коли почалася війна, необхідно було зробити ревізію поглядів, сформованих тією ж пропагандою. Болючим прикладом смертельної небезпеки, яку несе в собі інформаційна війна є конфлікт між російською і українською євангельськими церквами, який спричинив розкол в багатьох міжнародних служіннях, місіях і деномінаціях.
Цікавим феноменом, який варто віднести до категорії інформаційних маніпуляцій, є вплив популярного серіалу на результати останніх президентських і парламентських виборів. Вплив цей не залишив у стороні також євангельських християн.
7. На основі яких принципів побудоване наше теологічне осмислення війни і чи не варто нам переглянути нинішні позиції щодо пацифізму?
Українські євангельські християни, сформовані в підпіллі в комуністичний час, мали чітку пацифістську позицію відносно участі в армії і до використання зброї. Їхня позиція була безперечно єдиною правильною в умовах Червоної Армії. Однак в 1991 році ситуація радикально змінилася. Замість радянської армії, яка вбивала українців і генерально служила ворогам українського народу, з’явилася власна, національна, покликана захищати свій край від небезпек з боку недоброзичливців. У 2014 році українці практично побачили, що такі небезпеки є надто реальними. У зв’язку з початком війни на Сході України з’явився масовий призив у армію, у тому числі серед віруючих, але також і можливість капеланської служби та в зв’язку з цим євангелізації і пастирської опіки серед солдатів. У християн з’явилась необхідність зайняти позицію щодо російської агресії, жертвою якої стали вже 13,000 людей і півтора мільйона переселенців. Повз такі жертви не можна пройти байдуже.
В умовах швидких перетворень, а також формування національної ідентичності України євангельська Церква має унікальні можливості позитивного впливу на суспільство і впливу на хід самої історії. Однак для цього необхідне розуміння самого історичного процесу, духовної ситуації, у якій знаходиться Україна і світ в цей час, а також розуміння місії, яку Всевишній заповів для Церкви серед народів.
