Сьогодні протестанти святкують День Реформації, яка формально бере початок від 31 жовтня 1517 року, коли католицький священник Мартін Лютер прибив 95 тез до дверей Віттенберзької каплиці. Це була відповідь на буллу папи Лева Х, в якій містився заклик до купівлі індульгенцій для «сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу».
Проблема продажу індульгенцій полягала в надії людей на документ про відпуст гріхів, ігноруванні Істини про спасіння Благодаттю та великий суспільний ажіотаж через ідею постійної і масової купівлі документів про прощення гріхів. Проповідники індульгенцій обіцяли звільнення душ з Чистилища та прощення гріхів, однак тоді це мало досить механічний принцип дії. Християнам обіцяли, що як тільки отримане за індульгенцію золото впаде до церковного кошика, то душа родича в Чистилищі негайно перейде до раю. Масштаб поширення індульгенцій досяг такого рівня, що прощення гріхів стало подібним до торговельних операцій, а не щирого каяття і особистої переміни людини.
Мартін Лютер був одним з тих християнських мислителів, хто заперечував такий підхід до прощення гріхів. В опублікованих 31 жовтня тезах він наголошував на необхідності особистого каяття і відреченні від гріхів, що демонструється не купленим папірцем, а зміною життя: «Внутрішнє покаяння – ніщо, якщо у зовнішньому житті не тягне цілковитого умертвіння плоті» (3 теза). Звідси походять протестантські принципи «тільки Христос» і «тільки вірою» (спасіння через віру у відкупительну жертву Ісуса Христа).
Кожен християнин, що істинно розкаявся, отримує повне звільнення від покарання і провини, приготоване для нього навіть без індульгенцій (36 теза). Спасіння через Благодать є центральною лінією у всій Євангелії, без чого християнство втрачає центральну ідею, на якій базується віра в Божу любов, рівність людей, цінність особистості тощо.
В лютерових тезах знайшлося місце і роздумам про добрі справи та хибність ігнорування потреб нужденних на тлі ажіотажу з індульгенціями: «Ми маємо вчити християн: той, хто подає жебраку або позичає нужденному, чинить краще, ніж той, хто купує індульгенції. Хто бачить жебрака і нехтуючи ним купує індульгенції, не папське отримає прощення, але гнів Божий спричинить себе (43 пункт)».
95 пунктів на Віттенберзькій каплиці не були бунтом чи повстанням проти Церкви і папи. Ба більше, Лютер критикував проповідників індульгенцій як тих, хто обманює людей від імені папи тим самим знеславляючи Церкву. Це зухвале проповідування відпущень призводить до того, що навіть вченим людям нелегко захищати честь папи від наклепу і підступних питань мирян (81 теза).
Але критика індульгенцій виявилася занадто революційною ідеєю і папа не пробачив такого вільнодумства. За свої переконання Мартіна Лютера відлучено від церкви, і в конфлікті з Римом він виголосив свій знаменитий ультиматум: «Якщо я не буду переконаний свідченнями Святого Письма та ясними доказами розуму — бо я не визнаю авторитету ані пап, ані соборів, адже вони суперечать одне одному, — совість моя Словом Божим пов’язана. Я не можу й не хочу зрікатися будь-чого, тому що недобре і небезпечно чинити щось супроти совісті. На цьому стою і не можу інакше. Хай допоможе мені Бог. Амінь»…
