31 жовтня ми згадуємо визначну подію, що відбулася 503 роки тому. В цей день 1517 року католицький священник Мартін Лютер опублікував 95 тез щодо реформування церковної доктрини. В них він розкритикував повноваження та зловживання папи римського, торгівлю індульгенціями та догмат про чистилище.
Мартін Лютер, як і його послідовники-реформатори, посилався на євангельські істини та спирався на досвід першоапостольської церкви. Вільнодумство Лютера швидко стало предметом критики у Римі і папа Лев Х видав спеціальну буллу «Exsurge Domine», в якій йшлося про відлучення священника від церкви. Відповіддю Лютера було публічне спалення папської булли.
Це був лише початок довгого протистояння реформаторів із офіційним Римом. Одним з найвідоміших його епізодів можна назвати Вормський сойм 1521 року, де Мартін Лютер в присутності князів та церковних ієрархів мав захистити основи своєї віри. Саме тоді він виголосив знамениті слова, в яких криється суть нашої цивілізації: «Переконайте мене в протилежному на основі Святого Письма і здорового глузду, тоді зречусь. На цьому стою і не можу інакше! Нехай Бог допоможе мені». Так, саме Боже Слово і раціональність стали запорукою розвитку європейської цивілізації, яка протягом наступних століть
Він був не перший, чиї погляди відрізнялися від офіційного вчення католицької церкви. Джон Вікліф, Ян Гус внесли свій внесок у свій час, однак повнота часу, коли збіглися всі причини і передумови для великих реформ в церкві, припала аж на XVI століття. В ті часи були сформовані основні постулати Реформації, представлені в п’яти “тільки” (Quinque sola): Sola scriptura (тільки Писанням), Sola gratia (тільки благодаттю), Sola fide (тільки вірою), Solus Christus (тільки Христос) та Soli Deo gloria (тільки Богу слава).
Доступність книгодрукування в Європі та переклад Мартіном Лютером Біблії на німецьку мову сприяли поширенню ідей Реформації. З локального вільнодумства окремих теологів цей рух перетворився на загальноєвропейське явище. В історії Реформації були й темні сторінки (перш за все, це стосується релігійних війн), однак світлих було значно більше. Саме протестантські проповідники досить часто несли місію рехристиянізації Європи, остаточного розриву із старими варварськими (язичницькими) традиціями, які протягом століть існували в зрощенні з офіційними церковними нормами.
Реформація змінила Європу докорінно не лише шляхом створенню нової християнської конфесії, але й через проникнення цих релігійних доктрин в соціальне та економічне життя. Люди з реформаторським мисленням намагалися імплементувати євангельські норми в європейську буденність, в новий образ еталону християнського життя. Як формувати відносини по-християнськи, як працювати по-християнськи, як загалом вести христоцентричне життя? На всі ці питання Реформація давала відповіді. Великі надбання справжньої європейської цивілізації (цінність особистості, права людини, верховенство права тощо) постали із протестантської теології та етики.
Сьогодні християнство переживає непрості часи. Багато сил намагаються звести віруючих з правильного шляху. Проте метод, який був актуальний п’ять століть тому (повернення до євангельської Істини та впровадження її й кожну сферу життя людини), однозначно, є відповіддю і на виклики сьогодення.
