Однією з найбільших чеснот християнина є вірність принципам. Адже у світі, де вітри різних ідеологій раз по разу вихорять розуми людей, важливо встояти в істині. І Біблія є скарбницею прикладів непоборних людей, чия твердість в переконаннях стала джерелом натхнення для митців різних часів, які змалювали це у своїх картинах.
В 1910 році англійський письменник Редьярд Кіплінг опублікував вірш «Якщо» присвячений своєму синові. В ньому автор закликає сина бути справжньою людиною — хороброю, мудрою, милостивою, непоборною, а також принциповою. Він починає вірш словами: «Як вистоїш, коли всі проти тебе — упали духом і тебе клянуть*» — ведучи свого сина далі ідеями того що, на думку Кіплінга, є ідеалом гідної поведінки. І здатність вистояти в боротьбі проти натовпу є однією з цих умов.
Пізнання та збереження істини є одним з основних біблійних наративів. Починаючи від Адама, який досліджував сенс свого створення та ролі на землі, до апостолів Христа, які стали свідками грандіозного Божого визволення для людей. Це відлуння пошуку сенсу торкнулось і християн сучасності, які підсвідомо відчувають разючий контраст між біблійним Божим вченням та тим, що вони помічають навколо.
- Пошук істинного Бога та покликання — Авраам.
Авраам виріс в язичницькому середовищі. Ми не знаємо до кінця в що вірили люди Харану, проте Терах, батько Авраама, мусив вчити сина певним місцевим обрядам, а юнак, відповідно, тому слідувати. Жити поза родинним колом було небезпечною витівкою. Людина опинялась сам на сам з дикими звірами, непогодою та іншими племенами, які могли ставитись до чужинців вороже. Спільна язичницька віра та родинний зв’язок гарантували відносну безпеку, харчування та місце для сну. Тому, коли Бог наказав Аврааму покинути свій дім, родину та знайомі землі, це було ризикованим кроком. Місцеві жителі могли вважати вчинок чоловіка диким та необдуманим, особливо враховуючи, що він не знав куди йде! Лише тверде переконання, що він говорив саме з істинним Богом і почув істинний наказ, могло підштовхнути Авраама піти в землі, куди його приведе Бог.
Йожеф Мольнар (1821-1899) був угорським художником, який заробляв на життя тим, що малював портрети. В 32 роки, відійшовши від винятково портретів, він почав малювати пейзажі та історичні картини в Пешті. Його картинам притаманна реалістичність та історичність, що свідчить про масив часу, який Йожеф витрачав на підготовку до кожного нового твору. Навіть для створення картини про Авраама йому потрібно було вивчити наявні джерела щодо елементів одягу, можливих зачісок, тварин та природи території, яку він змальовує. На картині Йожефа видно, як Авраам йде попереду своєї сім’ї, дивлячись з надією вверх. Поруч з ним йдуть його сини та, символічно, чоловік тримає за руку саме Ісаака, сина Сарри, а не Ізмаїла.
«Подорож Авраама з Ура в Ханаан» (1850), Йожеф Мольнар.
«І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословенням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі! І відправивсь Аврам, як сказав був до нього Господь…» Буття 12:1-4
- Віра в істину Божого визволення з рабства — Мойсей.
Вода в Нилі стала кривавою? Гаразд. Прилетіла сарана? Припустімо. Настала велика темрява? Неприємно. Але перейти море? Неможливо! Єврейський народ щойно став свідком того, як Бог покарав десятьма карами фараона за його впертість та єгипетський народ за слідування ідолам. Після спішного виходу з Єгипту під керівництвом Мойсея, вони раптом опинились перед водами Червоного моря, в пастці, звідки нема куди тікати! Переконані, що фараон зараз всіх їх вб’є з помсти за свого сина та бунт, вони почали нарікати та злякано озиратись назад. Мойсей був один проти розлюченого та розчарованого натовпу, і міг би піддатися відчаю… Проте він вирішив молитись. Мойсей повірив істині Бога, що той, Хто почав справу, її закінчить. Якщо Бог Авраама, Ісаака та Якова дійсно обрав єврейський народ для певної цілі, то було б хибним навіть припустити, що вони матимуть поразку. Вірою та послухом Мойсея — води Червоного моря розійшлися і єврейський народ по суші втік від фараона.
Нікола Пуссен (1594-1665) був французьким митцем та філософом, який провів левову частку свого життя в Римі. Він мав настільки хорошу репутацію, що ним зацікавився король Людовик ХІІІ, який запропонував митцю жити при його дворі. Попри надану честь, Нікола не знайшов спільної мови з місцевими митцями та загалом не почувався затишно в такому середовищі. Він повернувся в Італію, де продовжував писати картини на замовлення королівського двору. Як представник бароко, митець надавав особливої важливості людині та певній події, яка показала б цю людину в дії. На картині «Перехід через Червоне море» Нікола зобразив у фокусі стан єврейського народу, радше ніж стихію морю чи навіть Мойсея. Якщо уважно придивитись до деталей, то можна побачити як по-різному реагують в уяві Пуссена люди на трагічність ситуації. Хтось, притуливши до себе дитину, розпачливо показує рукою на море, хтось витягає речі затоплених єгиптян, а хтось, втомлено присівши, підносить руки до неба, славлячи Бога за визволення.
«І сказав Мойсей до народу: Не бійтеся! Стійте, і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптян, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже повіки! Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!» Вихід 14:13-14
- Вірність істині проти розлюченого натовпу — пророк Ілля.
На території Ізраїлю був сильний голод. Проте була інша, страшніша проблема: дружина царя Ахава, Єзавель, затялась вбити всіх пророків істинного Бога, аби були лише служителі Ваала. Проте пророк Ілля вирішив діяти хоробро. Він пішов на зустріч царю і звинуватив його в тому, що через його гріхи над країною панують біди. Щобільше Ілля звернувся до Ваалових пророків, закликаючи їх показати силу свого божка, аби той дав вогонь на їх жертви. Він стояв сам на сам з натовпом ідолослужителів, які почали молити до Ваала, аби той їм допоміг. Вони багато годин кричали та наносили собі рани гострим лезом, аби задобрити ідола. Проте відповіддю їм була тиша! Тоді Ілля став замість них, полагодив жертівник Богові Ізраїля і попросив залити місце водою, щоб в жодного присутнього не з’явилось сумніву в тому, що вогонь який з’явиться, то не людська справа. Він помолився до Бога… як раптом з неба зійшов вогонь, який випарив всю воду, яку щойно залили, та спалив принесену жертву! В той день слуги божка впали, а істинний Бог був прославлений у вірі та хоробрості Іллі.
Ніколас Корнеліс Муйарт (1592-1655) був заможним голандським митцем. Він є також автором багатьох картин на античні та біблійні сюжети, та відомий тим, що прикрасив тріумфальну арку в Амстердані на честь в’їзду Марії Медічі в місто. На картині «Жертва Іллі» він зобразив мить, коли на молитву Іллі з неба раптом сходить вогонь. Вогонь ще не досяг жертви, але по реакції зображених людей ми бачимо їх страх та здивування чуду. Проте найяскравішою фігурою на картині є Ілля, одягнений в червоний одяг, чиї руки підняті в славі до Бога.
«…підійшов пророк Ілля та й сказав: Господи, Боже Авраамів, Ісаків та Ізраїлів! Сьогодні пізнають, що Ти Ізраїлів Бог, а я Твій раб, і що все оце я зробив Твоїм словом. Вислухай мене, Господи, вислухай мене, і нехай пізнає цей народ, що Ти Господь, Бог, і Ти обернеш їхнє серце назад! І спав Господній огонь, та й пожер цілопалення, і дрова, і каміння, і порох, і вилизав воду, що в рові…» 1 Царів 18:36-38
- Коли мусиш стояти за істину з мечем — Неемія.
Неемія був чашником царя Артексеркса, коли почув сумні новини з Єрусалиму. Попри те, що Ізраїль був під Персією, євреї сподівались повернутись та відбудувати свій край. Проте тут чоловік дізнався, що мури міста поруйновані, а брами попалені вогнем! З кожною зруйнованою цеглинкою, віра на повернення ставала все меншою! Шокований цим, Неемія був в жалобі перед Богом та плакав за свої землі. Його пригнічений стан був настільки очевидний, що навіть цар його запитав: «Чому обличчя твоє сумне, чи ти не хворий?». Неемія перелякався, але відповів, що не може бути радісним, коли місто його батьків зруйноване. Це пом’якшило серце царя і він дозволив Неемії зайнятись відбудовою міста. Процес йшов спокійно, поки Санваллат, Товійя, араб Ґешем та решта ворогів не дізнались про плани чоловіка. Вони намагались деморалізувати команду Неемії та захопити їх силою! Проте в кожного будівничого меч був прив’язаний до стегон, і так вони будували мури, відбиваючи будь-які атаки ворога. Неемія знав ціну істинній любові до Батьківщини та намірів Бога щодо них. І він волів радше ризикнути життям, аби завершити справу, ніж дати ворогам перемогти.
Поль Гюстав Доре (1832-1883) був французським гравером та ілюстратором епохи романтизму. Доре ілюстрував казки Шарля Перро, книги Данте та Бальзака, з його руки навіть з’явились малюнки барона Мюнхаузена та Дон Кіхота! Цікаво, що він також вважається одним з попередників жанру комікс, бо деякі його ілюстрації мали ознаки цього стилю. Щобільше Поль Доре відомий своїми гравюрами на біблійні історії. На гравюрі «Неємія. Вид на руїни мурів Єрусалиму» він змалював, як чашник потайки їде під стінами Єрусалиму, вивчаючи його дефекти, щоб організувати подальшу працю будівничих.
«І розглянув я це, і встав і сказав я до шляхетних, і до заступників, і до решти народу: Не бійтеся перед ними! Згадайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, ваших синів, дочок ваших, жінок ваших та за доми ваші! І сталося, як почули наші вороги, що нам те відоме, то Господь зламав їхній задум, і всі ми вернулися до муру, кожен до праці своєї» Неемія 4:14-15
- Той, хто кинув істині виклик — пророк Йона.
Покликання бути Божим служителем було не з легких. Людина мусила говорити лише Божі слова, а не свої думки, дотримуватись стриманої та праведної поведінки, хоробро стояти проти натовпу. Але були й такі пророки, яких не влаштовували подібні вимоги. Йона був патріотом свого народу і страшно не любив ассирійців. Тому, коли Господь сказав Йоні поїхати в ассирійське місто Ніневію і закликали їх до каяття, щоб Бог їх помилував, Йона відмовився. Він сів на корабель, який йшов в інший напрям, і через це Бог спричинив шторм. Йону викинули за борт, після його добровільного визнання, що це його провина, і він провів три дні в животі риби. Зсередини він помолився до Бога, каючись в нехтуванні Божою істиною і вже на свободі виконав своє завдання. Йона заперечив Боже істинне милосердя до ворогів і за це мав суворий урок.
Італійська школа 17 століття складалась з групи активних митців того часу. На картині «Йона та кит» видно, як митець показує боротьбу людини зі стихією, людини — з морським чудовиськом. Йона зображений зовсім мізерним, крихким, слабким у порівнянні з небом, Божественною Волею, яка керує людьми. Тут виявляється наратив повної залежності людини від Бога і немічності в порівнянні з Ним.
«Йона та кит», Італійська школа, 17 століття.
«І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, та й казав: Я кликав з нещастя свого до Господа, і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я, і почув Ти мій голос!» Йона 2:1-2
- Життя присвячене очікуванню виконання Божої істини — пророчиця Анна.
Світанок. Жителі Єрусалима потихеньку прокидаються до нового дня, але пророчиця Анна не спить. Їй вже вісімдесят чотири роки, але вона щоденно та щонічно проводить час при храмі. Проживши в шлюбі лише сім років, Анна рано стала вдовою і присвятила своє життя тому, аби в молитвах та постах служити Господу. І ось, в один з днів її служіння Анна дізнається, що до храму принесли немовля, Ісуса. В Дусі вона відчула, що цей той самий істинний Месія, якого її народ так довго чекав! Її молитви та пости були не дарма!
Рембрандт ван Рейн (1606-1669) був нідерландським художником, представником золотого століття голландського живопису. Він дуже шанував людину та через призму своїх картин показував її в різних проявах та емоціях. На картині «Пророчиця Анна», Рембрандт змалював тихе служіння вдовиці, яке відіграло велику духовну роль в Божому плані. А жінка, що стала натхненням для картини митця — його мати.
«І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав». Євангеліє від Луки 2:38
- Вірність істині ціною життя — Степан.
Степан отримав нове завдання! В щоденному служінні, коли християнська громада допомагала вдовицям, грекомовні євреї почали нарікати, що їх вдовиці отримують менше допомоги. Апостоли не хотіли витрачати дорогоцінний час на ці суперечки та вирішили поставити сім мудрих мужів, які б відповідали за це служіння. Степан був одним з них. Окрім цього служіння, він був сповнений віри та сили, і чинив між народом великі знамена та чуда. Це помітили кілька представників лібертинської, кірінейської та олександрійської синагог, які намагались зупинити Степана. Проте це не зупинило його в тому, аби захищати істину, навіть, коли проти нього був цілий натовп. Вороги звели на Степана фальшиву справу, на якій він все одно засвідчив про Христа. За це його забили до смерті камінням. І так Степан став першим мучеником за істину Божого спасіння в Христі.
Попри те, що Рембрандт ван Рейн працював в напрямах реалізму та історизму, в деяких його картинах можна помітити непритаманні їм фрагменти. Наприклад, на картині, де натовп побиває Степана камінням, видно не зовсім звичні тому часу фортифікаційні споруди, пера в капелюхах деяких глядачів та інші більш новітні елементи одягу. Особливістю цієї картини є також те, що Рембрандт зобразив на ній себе! Якщо ви подивитесь над головою Степана, і під піднятими з камінням руками людей за ним, то побачите обличчя з трохи відкритим ротом — це автопортрет митця.
«І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!… Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив…» Діяння 7:59-60
Біблійні історії засвідчують важливість вірності істині. Це частина ДНК справжнього послідовника Христа, яка формує його світогляд та характер. Адже в світі, де хибні ідеї постійно з’являтимуться, намагаючись зрушити істину з престолу, важлива хоробрість її послідовників. Бути хоробрими, як Ілля, терплячими, як Анна, вірними, як Неемія, готовими визнати свої помилки, як Йона, та багато інших.
*переклад витягу з вірша Кіплінга — Максима Стріхи
