Сексуальна революція – масштабні процеси в західній культурі 60-70-х рр. XX ст., що руйнують фундаментальні загальноприйняті високоморальні норми людської поведінки, які стосуються сексуальності, продовження роду і сім’ї: цнотливість, шлюб, моногамію і вірність.
Мета: деконструкція культури, заснованої на християнських цінностях; абсолютна свобода, необмежена мораллю, нормами, зокрема природними, традиціями і церквою. Досягненню цих цілей сприяє інтеграція в культуру явищ з різним ступенем деструктивності: секуляризація суспільного життя; зростання ролі ЗМІ, як четвертої влади; популярність ідеї Фройда про сексуальність людини, як про один з двох головних мотивів, які рухають людством; емансипація; радикальний фемінізм; контрацепція; легалізація гомосексуалізму; гіперсексуалізація культури; політика ідентичності; гендерний мейнстрімінг, тощо.
«Ікони» революції: популяризатор євгеніки М. Зангер; основоположники вчення про безкласове суспільство К. Маркс і Ф. Енгельс; пропагандистка «вільного кохання» А. Колонтай; психоаналітик В. Райх; сексолог, борець за легалізацію гомосексуалізму М. Гіршфельд; засновник психоаналізу З. Фрейд і його соратник К. Юнг; психолог, засновник біхевіоризму (теорія про поведінку людей і тварин) Д. Уотсон; «батько сексуальних наук» А. Кінсі; сексолог, популяризатор гендерної ідентичності, автор терміну «гендер» Д. Мані; ідеолог фемінізму, автор книги «Інша стать» Симона де Бовуар.
Яскравим проявом СР стали студентські бунти в Європі і США в кінці 60-х рр. XX ст. А також рух хіпі з їх знаменитим гаслом: «Займайся коханням, а не війною!» («Make love, not war!»). Сексуальна революція стала локомотивом неомарксистської культурної революції, яка до сих пір реалізовується через інституції: ЗМІ, університети та мистецтво.
Відбулися зміни у всіх сферах життя західного суспільства. Наприклад, сфера права сьогодні забезпечує можливість легально вбивати ненароджених дітей і розлучатися. У деяких країнах проституція стала однією з професій сфери послуг. ЗМІ виступають глашатаями нової ідеології; кіно, ТБ і шоу-бізнес гіперсексуалізують мистецтво та культуру. Медицина володіє технологіями штучного запліднення, сурогатного материнства, зміни статі і абортів. «Політика ідентичності» і «гендерний мейнстрімінг» стали основними концепціями політичної діяльності ліволіберальних партій, тощо.
Сексуальна революція має багато наслідків. Серед них: культ тіла; зниження народжуваності в Європі і США; 40 млн. абортів на рік по всьому світу; комерціалізація сексу, в результаті чого порнографія і сексуальне рабство стали сучасними глобальними проблемами; сексуалізація дітей через систему освіти; глобальне поширення СНІДу та венеричних хвороб; популяризація соціальної статі – гендера; одностатеві шлюби, дедалі зростаючий вплив ЛГБТ-спільноти на культуру, тощо.
Гендер – термін, введений в публічний простір для «деконструкції» полярної ідентичності чоловіка і жінки та «вимушеної гетеросексуальності» на суспільно-політичному рівні. У словнику Лянгеншайдта 1978 року слово «гендер» має два значення: 1. Рід (лінгв.): Чоловічий, жіночий, середній рід; 2. Стать (розм. і гуморист.): чоловіча чи жіноча стать людини.
Головним ідеологом гендерної теорії стала лесбіянка Джудіт Батлер. У 1990 році вона написала основну працю «Незручність статей», в якій стверджує, що чоловіків і жінок не існує. Біологічна стать – це фантазія, в яку люди вірять, оскільки постійно про це чують. Але в той же час існує безліч небіологічних статей – гендерів, соціальних конструктів, які визначають справжню людську ідентичність, поневолену «диктатурою природи». «Диктатура» заважає людині повністю здійснити свободу вибору і насолоджуватися відкриттям самого себе. Тому людина повинна звільнитися від статі, що її пригнічує, і гетеросексуальних громадських ярликів: чоловік і жінка, шлюб і сім’я, батько і мати, брат і сестра.
Ідея звільнення від нерівності, класів, несправедливості, панівних традицій, расового, економічного, соціального, релігійного гноблення, тощо – це лакмусовий папірець, що визначає ідеологію неомарксизму.
Атеїстичне трактування фундаментальних прав людини стало дієвим інструментом для поширення гендерного мейнстрімінгу на рівні національної і міжнародної політики у Європі та США.
Гендерний мейнстрімінг – глобальна стратегія і політичний курс розвитку суспільства, в основі якого лежить боротьба за звільнення «пригноблених» груп (секс-меншин) на шкоду інтересам більшості, що «пригнічує». Стратегія реалізується через співдружність державних інституцій (або наддержавних): парламент, уряд, глава держави (інститут президентства), система судів, органи місцевого управління та самоврядування і громадських, неурядових організацій, що лобіюють інтереси ЛГБТ-спільноти.
У гендерний пакет цілей входять: 1. повна рівність чоловіків і жінок; 2. ліквідація статевої ідентичності чоловіка і жінки; 3. подолання гетеросексуальної нормативності з повною правовою і соціальною рівністю всіх форм негетеросексуального життя; 4. аборт, як репродуктивне право людини; 5. сексуалізація дітей і підлітків через сексуальне виховання, як обов’язкову шкільну дисципліну; 6. зрівнювання гомосексуальних відносин зі статусом шлюбу; 7. зміни національних конституційних норм, що гарантують рівність всіх сексуальних орієнтацій.
Як це працює? За панування гендерної ідеології будь-який закон перевіряється на предмет його вкладу в гендерний мейнстрімінг. Наука ідеологізується і використовується як інструмент повалення існуючого громадського порядку; університети стають кузнею кадрів нових професій, пов’язаних з поширенням гендерної ідеології і інкубатором всіляких гендерних течій. Гендерна педагогіка «звільняє» дітей від «статевих стереотипів» і свідомо розмиває їх статеву ідентичність.
Правовий уклад гендеризується за допомогою «прав людини», які пристосовуються до різноманітності способів сексуального життя. Тому до судової влади, яка відіграє ключову роль в системі захисту прав людини, через систему підвищення кваліфікації суддів і адвокатів ставляться нові вимоги гендерної справедливості.
Як і при будь-якій революції, яка встановлює новий суспільний лад, в публічну лексику активно вводяться ідеологічно забарвлені слова і вирази, наприклад, «дискримінація», «гомофобія», «сексизм», «мова ненависті» тощо, як інструмент придушення свободи слова та суспільного цькування незгідних з панівною ідеологією. А такі поняття, як свобода, справедливість, рівність, різноманіття, толерантність, тощо набувають невластиві їм визначення. За такої умови суспільству не пропонується публічна дискусія на тему гендера і його необхідності для здорової життєдіяльності суспільства, в процесі якої реалізовувалася б свобода волі і вибору всіх громадян, що вказує на ознаки встановлення чергового тоталітарного режиму під маскою поширення громадянських свобод.
