Тема взаємовідносин церкви та держави є дуже складною. З одного боку, неправильне розуміння цього питання породжує грандіозні проблеми, фатальні наслідки, які можуть віками впливати на народи. Через те, що інститути церкви і держави мають конкретне місце та модель в задумі Бога, нам необхідно вивчити цю модель і тільки відповідно до неї діяти.
Історія відкриває багато прикладів, коли проблеми виникли в результаті неправильних взаємовідносин церкви і держави. В державах східного християнства, особливо в царській Росії, правителі використовували православну церкву як інструмент самодержавства. Церква була частиною державного апарату. Також і в західних країнах були відхилення в цій сфері – римські папи неодноразово зазіхали на владу королів, плутаючи роль Церкви і держави.
Патріарх Кирил і Володимир Путін. Цезаропапізм – характерна особливість стосунків російської влади і церкви в яких РПЦ відведена роль прислужника режиму.
Відносини між Церквою і державою –Бог чітко визначив і відкриває їх нам в Біблії.
В Божому плані церква не є чимось, що протистоїть державі і знаходиться у вічному конфлікті з нею. Навпаки, як церква так і держава покликані служити народу. Біблійна історія Ізраїлю свідчить про те, що не тільки церква, але також і держава повинна відображати Божий характер. Біблія відкриває нам, що Бога дуже хвилює поведінка царів.
Багато проповідників формують образ взаємовідносин держави і церкви на словах Ісуса в Євангелії: «Віддавайте кесареве кесарю, а Боже – Богу». Таким чином, вимальовується картина так, ніби у Бога є свої справи і, будь ласка, хай кесар не суне свій ніс в них, а у кесаря – свої справи, і хай Бог його не торкається. Така теорія абсолютно суперечить Біблії. Все створено Богом, і все Йому належить: і церква, і кесар, і народ, і гроші. І кожен дасть свій звіт перед Богом за те, що йому довірено.
Щоби правильно інтерпретувати ці слова Ісуса, потрібно їх прочитати у повному контексті, в якому вони були сказані. Запитання про податок, на яке мав відповісти Ісус, було певною інтригою, і сам євангеліст стверджує, що іродіани спокушали Його. Ісус використав їхню мову, геніально ухилившись від відповіді.
Слово Боже каже, що «існуючі влади встановлені від Бога, тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові» (Римл.13:1-7).
Інститут влади створений Богом як відображення влади Бога на землі.
Без закону, без авторитету, без влади життя стає жахом. Бог є Богом влаштування та порядку. Кожен, хто противиться Божому влаштуванню, виступає як ворог Бога. Також правителі, які виступають проти Божого влаштування, попадають в цю категорію. Бо «над високим пильнує Всевишній»(Екл.5:7).
Потрібно відрізняти три різні аспекти влади. По-перше, сприймати владу як інститут, який є святим і християни повинні всіма силами його підтримувати. Гасла типу: «геть усіх» або «проти всіх» суперечить Божому порядку
На фото Нестор Махно (в центрі) разом зі своїми польовими командирами. Український анархіст і найбільш знакова постать цієї політичної ідеології, яка заперечує інститут влади. Він спробував втілити утопічні ідеї під час Української революції 1917-1921рр. ведучи збройну боротьбу проти української влади УНР, російських більшовиків та білогвардійців.
По-друге, за владою необхідно бачити людей. На них покладена велика відповідальність, і вони слабкі, грішні та потребують спасіння. Мудро сказав лорд Єктон: «Всяка влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно». Тому суспільство повинно контролювати людей влади. Влада уряду повинна бути обмежена. Церква визначає моральні стандарти, завдяки яким суспільство знає, що добре, а що погано.
Картина Іллі Рєпіна «Іван Грозний і син його Іван» На полотні відображений епізод з життя першого російського царя, коли він в припадку гніву до смерті побив свого сина царевича Івана. Безумці є частими представниками влади і якщо їх ніхто не контролює, то це призводить до трагічних наслідків.
По-третє, коли дивимося на владу, маємо визначити духовну складову або світогляд, який стоїть за певним урядом. Це може бути Святий Дух, коли правителі вчиняють згідно з християнським світоглядом, але також це може бути злий дух: дух комунізму, фашизму, і т.д. А з нечистими духами у нас боротьба.«Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Єф.6:12).
В постправославному просторі побутує уявлення, що нібито владу правителям Бог посилає безпосередньо з небес. Факт, що «всяка влада від Бога», означає, що вибір будь-яких правителів визначається рівнем свідомості народу. У безбожного народу буде безбожний правитель. У «темного» народу буде тиранія.
Популярне нині прислів’я, що кожен народ достойний своїх правителів, є ні чим іншим, як справедливим законом, створеним Богом.
Хорошим прикладом як діє цей закон є біблійна розповідь з історії Ізраїлю, яку ми можемо прочитати в 8 розділі 1-ї книги Самуїла. Ізраїль хотів царя за прикладом навколишніх язичницьких народів. Але у Бога був кращий стандарт державного устрою для обраного народу. Він хотів бути Царем в серцях та совісті ізраїльтян, щоб натуральний, Божий закон був написаний в серцях людей (Єр.31:31-34).
Іншими словами, Господь бажав, щоб народ мав здатність до самоуправління. Божий стандарт – це громадянське суспільство. Це організм, який складається з людей просвітлених, відповідальних та ініціативних, що вчиняють згідно з законом, через те що вони знають, що закон даний згори і для блага людей. На жаль, Ізраїль у часи Самуїла не доріс до такого рівня і довелося йому терпіти сваволю Саула та всіх ізраїльських царів.
Все, що відбувається відповідно до принципу «кожен народ достойний свого правителя» – від Бога. Скоріш за все, ми можемо сказати, що німецький народ заслужив собі Гітлера. Християни абсолютно не повинні були підтримувати Гітлера в його діях (на жаль, саме це й відбулося). Навпаки, християни повинні були протистати його сатанинським намірам. Але так як «совість» німецького народу мовчала, німці в часи фашизму стали безсовісними, цинічними і безбожними.
Священики Третього рейху вітають Гітлера. Церква Німеччини в 30-40х роках. відмовилася від боротьби зі злом ставши посібником жахливих злочинів системи.
Роль старозавітних пророків не зводилася до протистояння постановам царів, а навпаки допомогти їм відобразити на землі Божу справедливу владу і, таким чином, служити народу. Роль церкви – бути совістю нації. Бути совістю для всього народу, в тому числі і для правителів. Якщо народ йде добрим шляхом, церква повинна заохотити його. Якщо народ бідує, церква повинна принести йому втіху. Якщо народ не розуміє, що з ним відбувається, Божі пророки повинні пояснити йому. Якщо народ грішить, церква повинна викрити цей гріх і докорити за нього. «Бо уста священникові знання стережуть та Закона шукають з уст його, бо він ангол Господа Саваота» (Мал.2:7). Церква – це голос Бога для народу. Інколи цей голос комусь неприємний, і тому страшно його озвучити.
Але Бог говорить пророку: «… Я настановив тебе вартовим для Ізраїлевого дому, – і як почуєш ти слово з уст Моїх, то остережи їх від Мене. Коли Я скажу безбожному «Конче помреш», а ти не остережеш його й не будеш говорити, щоб остерегти несправедливого від його несправедливої дороги, щоб він жив, то цей безбожний помре за свою провину, а його кров я зажадаю з твоєї руки!» (Єз.3:17-18).
Такі пророки, як Мойсей, Нафан, Ілля, Єремія, Даниїл, Іван Хреститель викривали царів. Деякі заплатили за це високу ціну та, виконавши Божу волю, вони зберегли свої душі.
Церква праведників є совістю нації. Завдання совісті – говорити правду. Якщо совість народу замовчить, люди стануть безсовісними.
Коли уряди в Росії і Білорусі почали обмежувати права віруючих, євангельські християни обурилися, і навіть погано говорили про своїх правителів. Але коли раніше правителі грубо порушували права людини, християни мовчали, ніби це їх не стосується.
Багато служителів сьогодні вчать: «Бог вимагає від правителів одного – дати свободу проповіді Євангелія». Хіба це біблійний підхід? Бог вимагає від правителів значно більше. Написано:«… і чинив Давид суд і справедливість для всього народу свого» (2 Сам.8:15).Творити суд і правду – це дбати про справедливість в суспільстві та чинити по правді у всьому. Задача правителів – відображати та утверджувати в народі природний Божий закон. Які правителі, таким буде й народ. Риба гниє з голови. Тому, цар має бути прикладом для решти народу. Правителі покликані зберігати високі моральні якості.
Церква Божа – це сіль та світло для світу. Це совість народу. Совість залишається совістю в кожній ситуації та в будь-якій сфері. Також в сферах політики, культури, ЗМІ, економіки. Церква повинна озвучувати голос Бога як для кожної особистості, так і для суспільства, і для держави. Церква має повноцінно посісти те місце, яке визначив для неї Творець. Від позиції церкви залежить доля народу, і церква в свій час повинна буде відповісти перед Всевишнім.
