З 2014 року ми часто чуємо критику Організації Об'єднаних Націй за ігнорування вбивства цивільних і відсутність дієвих механізмів, щоб протистояти агресорам. Однак така проблема триває вже багато десятиліть і в історії організації є жахливі приклади, коли ігнорування до підготовки масових вбивств призвели до трагедій.
30 років тому відбувся геноцид у невеликій африканській країні Руанді. За менш як 4 місяці були вбиті понад 800 тисяч цивільних осіб. Геноцид мав складні передумови міжетнічного постколоніального протистояння між народами хуту і тутсі. В колоніальний період тутсі вважалися елітою, а хуту простими селянами, що після проголошення незалежності Руанди спричинило затяжне соціальне протистояння, громадянську війну та тривалу кампанію ненависті.
Геноцид почався 6 квітня 1994 року після збиття президентського літака, унаслідок чого загинули президент Габіра та Бурунді. Цей інцидент слугував приводом для початку спланованої кампанії повстанців хуту фізично винищити тутсі та поміркованих хуту. Радіостанція RTLM, яка мала великий вплив на населення, поширювала расистську пропаганду та заклики до вбивств тутсі. За лічені дні вся країна занурилася в страшні варварські розправи.
Банди хуту шукали тутсі по школах та церквах, де ховалися жертви. Лише за один день, 22 квітня, нападники вбили 5000 тутсі в монастирі Сову. 25 квітня масова різня повторилася на стадіоні. По всій країні озброєні мачете загони хуту вбивали всіх без винятку тутсі чи тих, хто їх захищав. Це супроводжувалося масовими зґвалтуваннями і тортурами.
Як так могло статися, що за короткий період були вбиті сотні тисяч цивільних? Де була міжнародна спільнота й організації, покликані запобігти цьому? ООН мала невелику місію в Руанді до геноциду, а коли ситуація почала загострюватися, то 21 квітня Радбез проголосував за скорочення штату Місії з допомоги Руанді (UNAMIR), яка стала просто спостерігачем геноциду. Ще до початку винищення тутсі американська розвідка знала про плани хуту, однак адміністрація Клінтона обрала проігнорувати це.
Протягом травня 1994-го в ООН дискутували про формат і озброєння для миротворчої місії. Операція бельгійських військ «Бірюза» для припинення геноциду тутсі розпочалася лише 22 червня і тривала до серпня, проте до її початку загинули вже близько 800 тисяч цивільних.
Віряни у католицькій церкві Сент-Фаміль у Кігалі у 2014 році. Під час геноциду тисячі людей знайшли притулок у церкві, але лише деякі з них вижили під час різанини. Фото: National Geographic
Геноциди можуть здійснюватися в короткий період, однак їм передують інформаційні кампанії та підготовка виконавців, що не можна ігнорувати. Перш ніж хуту почали масово різанину тутсі, протягом двох років відбувався масовий набір в радикальні воєнізовані формування, озброєння їх і створення прямих та очевидних загроз цілому етносу.
Так само перш ніж Росія здійснила агресію проти України, Кремль намагався розширити свою владу на колишні радянські республіки, включно із воєнною агресією. Міжнародна спільнота проігнорувала російську агресію в Грузії, переважно проігнорувала Крим і Донбас і виявилася надто слабкою в період повномасштабної війни. ООН потребує радикальних реформ, адже її нинішня система не здатна реагувати належним чином на базові потреби захисту життя цивільних, що є первинним правом, яке вона покликана захищати.
Головне фото: agostino pacciani/anzenberger/eyevine
