23 січня 1921 року від рук радянського чекіста загинув відомий на весь світ український композитор і регент хору Микола Леонтович. Всесвітню популярність йому принесло створення «Щедрика», за мотивами якого пізніше була створена англомовна різдвяна колядка «Carol of the Bells». Народжений в родині сільського православного священика в селі Монастирок Подільської губернії, Микола з дитинства чув музику, так як його батько грав на віолончелі, скрипці і гітарі. Тому перші уроки музики він отримав від свого батька, у той час як мати вчила його народним пісням.
Здобувши освіту в Немирівській гімназії, а потім у Шаргородському повітовому духовному училищі та Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському, Микола зміг не тільки здобути хорошу духовну освіту, але також і розвинути свої музичні здібності. Беручи за зразок твори Миколи Лисенка, Леонтович починає писати свої перші музичні обробки. Працюючи вчителем, він створив перший самодіяльний симфонічний оркестр і підготував до видання у 1901 і 1903 роках збірники пісень Поділля. Свій талант Леонтович розвивав, беручи приватні уроки у Болеслава Яворського та відвідуючи Санкт-Петербурзьку придворну капелу.
22 березня 1902 року Микола Леонтович створив сім’ю з Клавдією Жовткевич з Волині. У них народилися дві дочки – Галина і Євгенія.
Всюди, де доводилося працювати Миколі Леонтовичу, він створював хори, для яких готував обробки українських, вірменських, єврейських, російських і польських народних пісень. Відомий «Щедрик» був написаний ним в 1916 році. Іншими відомими його обробками стануть «Піють півні», «Дударик», «Мала мати одну дочку» та інші. У репертуарі Миколи є музика для театру. Паралельно він приєднується до громадської діяльності в організації «Просвіта». Працюючи в Тульчинському єпархіальному жіночому коледжі, Леонтович подружився з іншим відомим українським священиком і композитором того часу Кирилом Стеценком.
У 1918 році Леонтович перебирається з сім’єю до Києва, де бере участь у створенні першого українського державного оркестру та української республіканської капели, викладає в Інституті музики і драми імені Миколи Лисенка, співпрацює з Київською консерваторією. Коли в 1919 році Київ був захоплений військами Денікіна і почалося полювання на українську інтелігенцію, Микола Леонтович повертається в Тульчин. Духовний коледж, у якому він працював раніше, був уже закритий більшовиками, тому Леонтович створює першу міську музичну школу. У цей час він створює свій головний симфонічний твір – оперу «На русалчин Великдень».
На православне Різдво 1921 року композитор вибрався відвідати своїх батьків. У цей час до них на нічліг попросився якийсь мандрівник. Вночі Микола Леонтович був застрелений ним, а сім’я пограбована. Пізніше стало відомо, що вбивцею був радянський чекіст Афанасій Грищенко. Комуністична влада довгий час приховували правду про цю трагедію, видумавши версію, що вбивство скоїв якийсь петлюрівець. Під час війни, коли музичні твори Леонтовича поширилися по світу, інтерес до його біографії проявили зарубіжні вчені. Комуністичному режиму знову довелося приховувати свої злочини. На цей раз секретарем Міністерства внутрішніх справ УРСР Іваном Головченком були створені підроблені документи з показаннями родичів, де між рядків вносилася історія про петлюрівців. Головченко, який керував цим обманом, з 1962 року на двадцять років стає міністром внутрішніх справ. Таким чином, найгірші з брехунів ставали керівниками суспільства в радянські часи, чому сприяла комуністична мораль.
У кінці ХХ століття правда про трагедію все ж стала відомою суспільству, завдяки знайденим спогадам батька композитора і його сестер. «Імперія зла», яка будувалася на брехні, насильстві, вбивстві кращих, прийшла до свого кінця у цей же час. Ось уже протягом кількох десятиліть український народ відновлює свої національні традиції та культуру, які знищувалися більшовиками. Сьогодні, як і сто років тому, творча спадщина Миколи Леонтовича продовжує користуватися популярністю і надихає людей на піднесені почуття.
