2 вересня 1792 року розпочалися масові вбивства ув'язнених священників під час Французької революції

2 вересня 2024 р.

Там, де вклоняються людському розуму як божеству, рано чи пізно приходить час фізичного переслідування християн. Українські християни добре відчули це в часи совєтів, але ще раніше в історії Французької революції було чимало фізичних розправ над священством. Один з таких жахливих актів відбувся 2 вересня 1792 року в Парижі.

Революційна Франція розпочала війну з Пруссією і всі сусідні монархії з острахом і тривожністю спостерігали за деструктивною версією повалення короля. У серпні 1792 року якобінці захопили владу у Парижі та дали зелене світло політичним репресіям щодо підозрюваних у контрреволюційній діяльності. Було створено комітети для спостереження за населенням, які займалися обшуками та арештами підозрюваних.

Всередині країни тривали розправи над інакодумцями. На той час всі монастирі Парижа були закриті й незабаром мали використовуватись як лікарні чи інші заклади. Священники, яких обійшли попередні хвилі терору і щодо яких не велося розслідувань могли покинути Париж до 2 вересня, однак на кінець літа близько двох сотень католицьких священників уже перебували за ґратами.

Французи зазнали низки поразок і з наближенням прусської армії до Парижа, страх перед контрреволюційними змовами зростав. 1 вересня Законодавчі збори закликали добровольців із середовища вірних революції містян захищати Париж. Наступного дня, міністр юстиції Жорж Дантон виступив з промовою, яка підбурила до насильницьких дій проти «ворогів революції», а натовп цього лише чекав і швидко примкнув до пропозиції стратити тих, хто перебував у в’язницях.

З 2 до 6 вересня 1792 року було вбито від 1176 до 1614 осіб. Особливо жорстокими були розправи над католицькими священниками. Їх традиційно звинувачували у підтримці монархії та у контрреволюційній діяльності. У в'язниці Кармес було вбито 115 священників. Спочатку їм обіцяли, що ув’язнених перевезуть до Французької Гвіани, але натомість по-варварськи стратили на подвір'ї в'язниці.

Пруська армія не дійшла до Парижу, а тому істеричні пропозиції вбити всіх в’язнів були лише черговим підтвердженням варварської суті революціонерів. Звістки про масове вбивство в Парижі шокували європейців, а особливо англійців. Саме в Лондон тікали французькі дисиденти. Їх повідомлення викликали сильний резонанс і засудження революційної влади, яку в Європі сприймали жорстокою і анархічною.