2 вересня 1792 року розпочалися масові вбивства ув'язнених священників під час Французької революції

September 2, 2024

Там, де вклоняються людському розуму як божеству, рано чи пізно приходить час фізичного переслідування християн. Українські християни добре відчули це в часи совєтів, але ще раніше в історії Французької революції було чимало фізичних розправ над священством. Один з таких жахливих актів відбувся 2 вересня 1792 року в Парижі.

Революційна Франція розпочала війну з Пруссією і всі сусідні монархії з острахом і тривожністю спостерігали за деструктивною версією повалення короля. У серпні 1792 року якобінці захопили владу у Парижі та дали зелене світло політичним репресіям щодо підозрюваних у контрреволюційній діяльності. Було створено комітети для спостереження за населенням, які займалися обшуками та арештами підозрюваних.

Всередині країни тривали розправи над інакодумцями. На той час всі монастирі Парижа були закриті й незабаром мали використовуватись як лікарні чи інші заклади. Священники, яких обійшли попередні хвилі терору і щодо яких не велося розслідувань могли покинути Париж до 2 вересня, однак на кінець літа близько двох сотень католицьких священників уже перебували за ґратами.

Французи зазнали низки поразок і з наближенням прусської армії до Парижа, страх перед контрреволюційними змовами зростав. 1 вересня Законодавчі збори закликали добровольців із середовища вірних революції містян захищати Париж. Наступного дня, міністр юстиції Жорж Дантон виступив з промовою, яка підбурила до насильницьких дій проти «ворогів революції», а натовп цього лише чекав і швидко примкнув до пропозиції стратити тих, хто перебував у в’язницях.

З 2 до 6 вересня 1792 року було вбито від 1176 до 1614 осіб. Особливо жорстокими були розправи над католицькими священниками. Їх традиційно звинувачували у підтримці монархії та у контрреволюційній діяльності. У в'язниці Кармес було вбито 115 священників. Спочатку їм обіцяли, що ув’язнених перевезуть до Французької Гвіани, але натомість по-варварськи стратили на подвір'ї в'язниці.

Пруська армія не дійшла до Парижу, а тому істеричні пропозиції вбити всіх в’язнів були лише черговим підтвердженням варварської суті революціонерів. Звістки про масове вбивство в Парижі шокували європейців, а особливо англійців. Саме в Лондон тікали французькі дисиденти. Їх повідомлення викликали сильний резонанс і засудження революційної влади, яку в Європі сприймали жорстокою і анархічною.