Комусь може не сподобатися зайве привертання уваги до висловлювань президента північної ворожої держави, однак сказане Путіним на щорічній підсумковій пресконференції, дає нам ще один привід задуматися над небезпеками й викликами з боку Російської Федерації.
З-поміж багатьох тем він знову і знову повертався до питань ідентичності та національних особливостей слов’ян. Так, російський президент вчергове продублював старий міф про єдиний народ з росіян українців та білорусів. Він знову поставив під сумнів окремішність ідентичностей народів Східної Європи, що, безперечно, має тривожити патріотичні спільноти українців та білорусів.
Відзначився російський президент і зовсім абсурдними заявами, як-от про формування української ідентичності графом Потоцьким. Інакше як російським шовінізмом дану риторику не назвеш.
Але роздуми Путіна про джерела національної ідеї України навряд когось здивують. Інтервенція в Україну й багато років зневаги до суверенітетів сусідів наочно демонструють справжню суть Кремля. Однак деякі його слова привертають особливу увагу. На прес-конференції Путін фактично повторив свої давні прагнення відновлення Радянського Союзу та перегляд кордонів у Європі.
Його пряма мова є свідченням очевидних експансіоністських намірів: “В ході створення Радянського Союзу споконвічно російські території, які до України взагалі не мали ніякого відношення, все Причорномор’я, західні землі російські були передані Україні з дивним формулюванням “для підвищення процентного співвідношення пролетаріату в Україні”, тому що Україна була сільською територією. Це дещо дивне рішення, але воно відбулося. Це все спадщина державного будівництва Володимира Ілліча Леніна і тепер ми з цим розбираємося”.
Такі скандальні наміри він виголосив після запитання про ставлення до Володимира Леніна. Та ми не можемо сприймати ці заяви виключно як історичну рефлексію, зважаючи на обговорення тіснішої інтеграції РФ та Білорусі, яку багато коментували за останні тижні. Хоча це питання поки відкладене, однак не зняте з порядку денного і, очевидно, ми ще почуємо про “братні” наміри Росії щодо своїх сусідів.
Слова, озвучені на прес-конференції, варто добре запам’ятати усім, хто марить ідеями про швидкий мир та завершення війни саме з волі українських політиків. Риторика Путіна – це не захист своїх інтересів чи роздуми на історичну тематику. Його слова – пряме виголошення планів, які не закінчуються на дестабілізації ситуації в Україні чи збереженні Білорусі в колі власних геополітичних інтересів. Кремль прямо говорить про “один народ”, потребу глибокої інтеграції та нахабно зневажає суверенітети своїх сусідів.
В контексті риторики російського президента варто звернути увагу, зокрема, на гуманітарну складову державної політики. В класичному стилі російських медіа один з найбільш впливових політиків світу чимало часу відвів питанням культурних і національних наративів, що свідчить про активну роботу Кремля в цих напрямках. Саме тому нам аж ніяк не можна занедбати цю сферу, але навпаки – слід докласти всі зусилля для формування міцного національного інформаційного захисту.
