У країнах Західної Європи намітився запит на зміну міграційної політики і низка держав роблять перші кроки. Німеччина, Франція та Італія готують нововведення для обмеження потоків міграції та депортації нелегалів, а також введення нових санкцій проти Хамасу.
Німецький Християнсько-демократичний Союз відходить від принципів часів Меркель та обирає обережнішу політику щодо мусульман. Якщо раніше канцлери виголошували твердження, що «Іслам є частиною Німеччини», то тепер і в опозиції ХДС визнає, що шаріат не є частиною Німеччини, а тільки ті мусульмани, які поділяють цінності цієї країни. На тлі катастрофічного падіння підтримки соціал-демократичного уряду, чинна влада також виступає за депортації нелегальних мігрантів, хоча й наголошує на прихильності до різноманітності.
У Франції законотворці також стурбовані міграційним питанням. Міністр внутрішніх справ Жеральд Дарманен ініціював законопроект, якій передбачає депортацію нелегальних мігрантів та ускладнення легалізації в країні. Однак президентська більшість не має достатньої кількості голосів для ухвалення документа і парламентом очікує тривалі і складні дискусії, адже ультраліві захищають ідею прийняття в країну всіх охочих.
5 листопада Італія узгодила домовленість з Албанією про розміщення мігрантів, які прибувають в країну нелегально на човнах. Переміщення їх до Албанії може скоротити потік мігрантів, які бажають жити саме в Італії, а не потребують притулку. При цьому країна зацікавлена у кваліфікованих іноземцях та підтримці саме біженців, а не просто мігрантів.
Італійські чиновники кажуть, що більшість їде до Італії з економічних міркувань, тому не мають права на притулок. Міністр закордонних справ Антоніо Таяні у листопаді наголосив, що уряд «хоче вибирати, хто в’їжджатиме в Італію та Європу, а не залишати вибір торговцям людьми».
Велика Британія готова піти ще далі. Прем’єр-міністр Ріші Сунак запроваджеує механізм перебування нелегальних мігрантів у місцях притулку в Руанді. Ця ініціатива виникла внаслідок багаторічної практики, коли сотні тисяч нелегалів прибували в країну з надією на бюрократичний механізм тривалого розгляду їх справ.
Вочевидь, поштовхом до зміни пріоритетів багатьох політиків слугували масові антиізраїльські протести. Для Німеччини це був особливо ганебний досвід, адже вперше після часів Голокосту на вулицях Берліну натовпи раділи вбивствам євреїв. Цими вихідними також було неспокійно. Близько ста тисяч прихильників Палестини вийшли на вулиці Лондона і подібні масові акції прокотилися іншими європейськими містами.
Занадто довго Європа дозволяла неконтрольований потік іноземців з іншою культурою та релігією. Хоча повернення до християнського домінування в Європі наразі виглядає малоймовірним, однак загроза від неконтрольованої міграції стає зрозумілою для широких верств населення та політичного істеблішменту.
