2021 рік розпочався для Європи дискусією про нову торговельну угоду з Китаєм, яка демонструє поступки Євросоюзу перед Пекіном. Угоду має ще ратифікувати Європарламент, але, попри жорстку критику китайської політики з боку окремих депутатів, вірогідно, що вона буде затверджена.
Остаточний варіант документу підписано 30 грудня, буквально перед новим роком. Брюссель і Пекін домовилися про полегшення діяльності європейських компаній на території Китаю і китайських на території ЄС, що є суттєвою геополітичною перемогою Пекіну після ізоляції внаслідок порушення комуністами прав людини.
Ця угода стала особливо пріоритетною для німецького канцлера Ангели Меркель, яка відіграла одну з ключових ролей в переговорах, бо нові інвестиційні умови є вигідними для німецьких автовиробників. Також до процесу перемовин долучилися президент Франції Еммануель Макрон, президент Європейської ради Шарль Мішель і президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
Проти розширення інвестиційної співпраці між Європою та Китаєм виступили Сполучені Штати. Цікаво, що розкритикували рішення ЄС як республіканці, так і демократи. Це було очікувано, враховуючи певний дипломатичний зсув інтересів європейських політиків на Схід. 2020 рік став особливим для євро-китайської співпраці, бо вперше прибуток від торговельних операцій з Китаєм перевершив аналогічні показники з США.
Відносини Заходу з Китаєм мають цікаву історію. Ще в другій половині ХХ століття США проводили більш жорстку політику щодо КНР, ніж Європа. Чимало західних лідерів плекали наївні сподівання, що глобалізація і включення Китаю в міжнародну торгівлю спричинять поступову демократизацію останнього. Але практика останніх десятиліть показала, що це гра в одні ворота. Китай не лише зберігає комуністичні авторитарні традиції, але й використовує сучасні технології для глибшого контролю за своїми громадянами.
Нова торговельна угода вказує на безпринциповість і лицемірство європейських чиновників, які засвідчили свою нездатність чинити опір комуністам, а натомість посилили з ними співпрацю. Все це демонструє нікчемність практичного втілення європейських цінностей і ситуативність посилання на них.
Сьогодні Китай є авторитарною наддержавою, що переслідує опозицію, вбиває свободу слова та свободу віросповідання. За минулий рік ми багато писали про системні порушення прав християн в цій державі. Комуністичний уряд щороку посилює тиск на церкви, переслідує вірян та буквально підпорядковує християнські доктрини під вчення Компартії.
Не можна забувати і про роль Китаю в поширення коронавірусу. Саме пекінські чиновники наприкінці 2019 року блокували розголошення інформації про Covid-19 та переслідували журналістів і науковців, які надавали цю інформацію для закордонних медіа.
І нарешті найбільш критичними порушеннями прав людини залишаються концтабори в Західному Китаї, куди поміщають релігійні меншини (наприклад, уйгурських мусульман). Там тисячі людей зобов’язані «перевиховуватися» примусовою працею. Хоча європейські чиновники запевняють, що їм вдалося схилити Пекін до багатьох поступок, проте покращення ситуації з правами людини навряд варто очікувати, бо Китай навіть не визнає власної вини у згаданих порушеннях.
Джерела: https://edition.cnn.com/2020/12/31/asia/eu-china-trade-deal-human-rights-us-intl-hnk/index.html https://www.scmp.com/week-asia/opinion/article/3116147/china-eu-trade-deal-strengthens-beijings-hand-power-game-us https://www.nytimes.com/2020/12/30/business/china-eu-investment-deal.html
