Прем’єр-міністр Нової Зеландії Джасінда Ардерн подала до парламенту пропозицію оголосити надзвичайну кліматичну ситуацію. Ліва більшість депутатів її схвалила. Згідно з прийнятими пропозиціями, до 2025 року планується скоротити вуглецеві викиди до 1%; урядовий сектор повинен купуватиме тільки електричні або гібридні транспортні засоби; автопарк має скоротитися на 20 відсотків, а всі 200 котлів, що працюють на вугіллі у державних будівлях, будуть демонтовані [1].
40-річна Ардерн обіймає посаду лідера Робітничої партії Нової Зеландії з 1 серпня 2017 року, а з жовтня того ж року очолює уряд. Ліва партія, що сформувала чинний уряд є типовою соціал-демократичною партією як для держав першого світу. Отримавши більшість в парламенті, вони провели соціалістичні реформи: заходи щодо «перерозподілу багатств», легалізація абортів та марихуани, посилення просування ЛГБТ-ідеології, підвищення податків тощо.
Тепер перелік їх «досягнень» поповнився надзвичайними екологічними обмеженнями. Згідно з прийнятими нововведеннями, планується створити Комісію зі зміни клімату, якій доручено довести країну до рівня нульових викидів CO2 до 2050 року[2]. На реалізацію плану вже виділено 200 мільйонів доларів. Таким чином, Нова Зеландія стане однією з перших держав, що закріпили цю мету в законодавстві.
Але якими б радикальними не були дії лівих законодавців, їх все ще не достатньо, щоб отримати схвалення від гуру підлітків-екологістів Грети Тунберг. «В цьому немає нічого унікального» — заявила екоактивістка, розчарувавши новозеландських соціалістів. Прем’єр-міністр Джасінда Ардерн висловила офіційні заперечення словам Тунберг, заявивши, що остання не має інформації про всі заходи новозеландського уряду щодо боротьби зі змінами клімату[3].
Доки прем’єр-міністр висловлювала свої розчарування скептицизмом юної екоактивістки, світ не зупинився. Якими б великими не були кліматичні амбіції Нової Зеландії, будь-які дії їх уряду не змінять глобальної ситуації, бо основні забруднювачі довкілля — це зовсім інші держави. Що є заміна 200 котлів у Новій Зеландії, коли Китай щороку викидає в атмосферу вдвічі більше CO2, ніж Сполучені Штати[4]? І хоча китайські чиновники щороку обіцяють великі екологічні досягнення, проте суттєвих змін досі немає.
Ефективність чергових конференцій щодо клімату виглядає досить сумнівною, враховуючи політичні й ідеологічні фактори, яким приділяється все більше уваги. Наприклад, кліматичний саміт ООН, що відбувся 10 грудня, запам’ятався не стільки закликами до урядів ввести надзвичайну екологічну ситуацію, скільки широкою дискусією про представленість жінок у групах переговорів[5].
Сучасна кліматична ситуація є глобальною проблемою для всіх, але шляхи її вирішення не мають грунтуватися на теоріях утопістів. Сьогодні немає можливості досягти нульових викидів без катастрофи для економіки практично всіх держав. Але разом з тим, впровадження посильних для кожної країни екологічних заходів може дати покращення загального стану навколишнього середовища за умови реального виконання необхідних дій всіма державами, а не лише окремими.
