Україна приєдналася до Партнерства Біарріц, щоб боротися з “ґендерною нерівністю”

September 17, 2020 \ updated February 22, 2024

Прес-служба Президента України повідомила про офіційне приєднання України до Партнерства Біарріц, що ініціювала перша леді ще в грудні минулого року.

Партнерство Біарріц — це об’єднання держав, які добровільно беруть на себе зобов’язання працювати задля досягнення ґендерної рівності. Це молода структура, створена минулого року на саміті G7 у Біарріці (Франція) як міжнародна коаліція для боротьби з ґендерною нерівністю.

Консультативна рада з питань ґендерної рівності створив ще прем’єр-міністр Джастін Трюдо, коли Канада головувала у Великій сімці 2018 року. У 2019 ця роль належала Франції, а тому Еммануель Макрон взяв відповідальність за оформлення партнерства.

Лист-відповідь на подання про членство вітчизняним чиновникам вручив особисто посол Французької Республіки Етьєн де Понсен в ході урочистостей з нагоди приєднання України до організації. В цьому заході взяла участь перша леді Олена Зеленська, прем’єр-міністр України Денис Шмигаль та міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Приєднання до Партнерства Біарріц — це взяття на себе нових міжнародних зобов’язань, які не обговорювалися з українським суспільством, але бралися без громадської дискусії щодо їх прийнятності для нас. Установчий документ Партнерства не є об’ємним за обсягом, однак там можна знайти низку небезпечних для України вимог, які ми маємо виконати:

  • ратифікувати всі відповідні стандарти гендерної рівності, включаючи Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації проти Жінки (CEDAW), і Стамбульську конвенцію;
  • ухвалити закони та впровадити заходи для боротьби з гендерними стереотипами та трансформувати культурні норми; (!)
  • заборонити пряму та непряму дискримінацію дівчат та жінки (звичаєві та приватні норми, які порушують конституційні положення про рівність і недискримінацію слід визнати недійсними);
  • створити спеціалізований незалежний орган, повноваження якого поширюватимуться на розгляд скарг щодо дискримінацію за ґендерною ознакою;
  • ліквідувати першопричини ґендерного насильства, а саме ґендерну нерівність та шкідливі ґендерні стереотипи і соціальні норми, включаючи шкідливі ідеї маскулінності;
  • у школах та позашкільних установах забезпечити доступ до всебічної освіти щодо сексуальності та здорових стосунків;
  • забезпечити дотримання сексуальних та репродуктивних прав, включаючи доступ до інформації про сучасну контрацепцію та послуг щодо безпечного аборту.

Все це віднині Україна зобов’язана виконувати. Тут ми маємо дві серйозні загрози: з одного боку, ці положення несуть конкретний феміністичний та ґендерний посил, який теоретично може поширюватися на законотворчу діяльність влади; з іншого боку, не дуже зрозуміло, чому Україна так поспішила доєднатися до зовсім молодої ініціативи із вкрай сумнівними цілями.