В УКРАЇНІ ЗНОВУ РОЗГОРІЛАСЯ ДИСКУСІЯ ЩОДО СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА

Старший єпископ Михайло Паночко висловився із критикою сурогатного материнства: “Ми вважаємо, що сурогатне материнство порушує права матері та дитини, адже в результаті руйнується зв’язок між дитиною та матір’ю, яка її виносила та народила. Переважно сурогатне материнство в Україні є комерційним – прибутковим бізнесом, який перетворює матір в експлуатований об’єкт, а її дитину – в живий товар! По суті таке комерційне сурогатне материнство – це торгівля людьми в Україні в ХХІ столітті!”

Уповноважений Президента України з прав дітей Микола Кулеба також засудив сурогатне материнство в Україні. Він порівняв цю практику з торгівлею дітьми та звернув увагу на низку ризиків та небезпек як для дітей, так і для жінок, адже згода стати сурогатною матір’ю – це добровільне рабство на яке вона погоджується через бідність.

Окремо омбудсмен звернув увагу на неможливість України відстежити подальшу долю дітей, народжених сурогатними матерями. “Є випадки, коли сім’ї – фіктивні, коли «подружжям» можуть виявитися і гомосексуальні пари, і ґвалтівники”, – написав Кулеба.

Проте така позиція не влаштовує українських псевдоправозахисників та особливо ЛГБТ-спільноту. Їх обурило згадування гомосексуалістів поряд із ґвалтівниками та шахраями, що укладають фіктивні шлюби. Натомість Микола Кулеба пояснив написане існуючими порушеннями і обманом, на який ідуть люди, що не перебувають у шлюбі, адже “відповідно до законодавства України, скористатися послугами сурогатного материнства в Україні може подружжя, відповідно до Сімейного Кодексу України – це чоловік та жінка, шлюб яких зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану”.

Проти Кулеби виступила і омбудсмен Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова, яка вже не вперше підтримує гомосексуалістів. Вона звинуватила його в тому, що “Уповноваженим президента України з прав дитини Миколою Кулебою на особистій сторінці у соціальній мережі Facebook оприлюднено допис, в якому він фактично порівнює ЛГБТІ-родини з гвалтівниками та називає їх однією із загроз сурогатного материнства”. Вона не лише називає “родинами” союзи, що не є родиною, відповідно до української Конституції, але й використовує надумане поняття “мови ворожнечі” як основний аргумент вимоги вибачення перед гомосексуалістами.

Реакція Денісової та інших “захисників” репутації гомосексуалістів свідчить про першочерговий захист образу вкрай суперечливих меншин та ігнорування прав дітей. Найгірші прояви політкоректності присутні вже і в Україні, коли не можна називати речі своїми іменами, якщо меншини, яких захищають ліволіберали, вважають ці висловлювання “дискримінаційними”. Дуже прикро, що здоров’я і гідність жінок разом із турботою про дітей та свободою слова в Україні відходять на другий план, коли публічній сфері домінують деструктивні уявлення про здорову сім’ю.