16 липня Верховна Рада планувала розглянути законопроєкт Максима Бужанського (партія «Слуга народу») про внесення змін до навчання державною мовою в навчальних закладах. Завдяки реакції громадянського суспільства наміри не здійснилися. Чому російська мова не може бути державною нарівні з українською?
Я прихильник двох офіційних мов у моїй країні: української та англійської, щоб підкреслити вектор нашого руху в бік західного світу. До тієї старої Європи і класичної Америки, базові цінності яких є авторитетними і для мене.
Питання національної мови – це дійсно питання національної безпеки.
Глобальний контекст всіх духовних подій в Україні – це розвал російсько-радянської імперії. І питання мови треба розглядати на тлі цієї великої історичної картини. Щоб наш народ вижив, щоб ми зберегли свободу, нам треба відповзати якнайдалі від осколків імперії, що розвалюється. А мовне питання нас якраз і дистанціює на більш безпечну відстань від згубної воронки, що утворилася від краху імперії. Тому питання національної мови – це дійсно питання національної безпеки. Адже імперії вмирають довго, не за два дні. Розвал СРСР став не фінальною стадією, а початком краху імперії. Вона помирає в Україні на наших очах. Тому я прихильник української мови та обмеження російської в офіційних сферах, зокрема у сфері освіти. Для мене важливо, щоб мої діти вивчали українську. Інакше ризикуємо вирощувати нове й нове покоління радянських людей.
Генадій Мохненко разом зі своїми дітьми під час навколосвітнього велопробігу «Світ без сиріт». Його родина – це заснований ним найбільший на території колишнього Радянського Союзу дитячий реабілітаційний центр «Республіка Пілігрим».
Спостерігаючи за тим, що відбувається в Америці і глобально, в усьому західному світі (анархію руху BLM, вандалізм проти християнських храмів і символів і т.д.), ми дивимося на кінець цивілізації, заснованої на юдейсько-християнських цінностях?
Я сподіваюся, що це не так, і ми побачимо культурну реконкісту, тобто відвоювання християнських цінностей в ЗМІ, культурі, освіті, гуманітарних науках і т.д. І це війна, тому що «ліві» мають намір не просто перебудувати світ під себе, але дійсно знищити західну цивілізацію, благами якої вони користуються. У своїй книзі «П’ять смертей віри» Г. Честертон говорив: «Багато разів – за гуманістів, за Вольтера, за Дарвіна – віра, безсумнівно, котилася під три чорти. І кожного разу гинули чорти». Але без бою перемоги не буде.
Хто і як здійснить реконкісту, якщо багато християн переконані, що цей світ давно котиться під три чорти, але туди йому й дорога?
У нас ще є шанс переглянути свої цінності і зрушити в сторону біблійних переконань про те, що Бог не залишив цей світ на загибель. За нього треба битися, не бути пасивними і сторонніми спостерігачами, а бути діячами.
Це війна, тому що «ліві» мають намір не просто перебудувати світ під себе, але дійсно знищити західну цивілізацію, благами якої вони користуються. У своїй книзі «П’ять смертей віри» Г. Честертон говорив: «Багато разів – за гуманістів, за Вольтера, за Дарвіна – віра, безсумнівно, котилася під три чорти. І кожного разу гинули чорти». Але без бою перемоги не буде.
В Америці демократам протистоїть Трамп, який співпрацює з церквами і разом з ними йде проти ліво-ліберального мейнстріму. У Польщі переміг «правий» Дуда. Бачу, що Східна Європа ставить справжні європейські цінності вище за гроші, які готова платити Західна Європа за їх нехтування.
Останнім часом піднялися люди доброї волі – лідери думок з «правим» світоглядом і великою аудиторією, які захищають Західну цивілізацію: Джордан Пітерсон, Деніс Прагер, Бен Шапіро, Андрій Баумейстер,. Не всі з них, до речі, християни.
Ми повинні інвестувати в ідеї і в їх поширення, тобто в ЗМІ, університети і культуру.
Наша реакція на всі ці події на рівні філософії, політики, журналістики, освіти – це шанс і стратегія, щоб відстояти західну цивілізацію. Без нашого протистояння «лівим» ідеологіям християнська Америка і Європа, дійсно, можуть одного разу припинити існувати, а Україна, як європейська держава – не відбутися.
Наша реакція на всі ці події на рівні філософії, політики, журналістики, освіти – це шанс і стратегія, щоб відстояти західну цивілізацію. Без нашого протистояння «лівим» ідеологіям християнська Америка і Європа, дійсно, можуть одного разу припинити існувати, а Україна, як європейська держава – не відбутися. Ба більше, почнуться гоніння на християн, але не за Христа, а як реакція на сіль, яка втратила силу.
Генадій Мохненко розповідає про свою книгу “Непедагогічна поема”, на сторінках якої описані реальні історії життя дітей-безхатченків.
Чи виконує українська євангельська Церква свою місію бути сіллю і світлом для формування світогляду українців?
Думаю, поки ні. Церква виявилася млявою і слабкою. Та й звідки б узятися силі в розтоптаної комуністами Церкви?! Звідки вона візьметься в «протестантизмі без Реформації» (Д. Бонхеффер)?! Тому ми погано освітлюємо, погано солимо суспільство, ні на що в ньому не впливаємо – це головна трагедія моєї країни. Нам необхідно одужати – це наше першочергове завдання, адже хвора церква породжує хворе суспільство. На жаль, за окремими оптимістичними проблисками, я все одно спостерігаю сумну картину – Церква дезертирувала з поля бою: інтелектуального, політичного, громадського, але продовжує думати, що веде духовну війну в стінах своїх молитовних будинків. На жаль, ця боротьба неефективна.
Церква виявилася млявою і слабкою. Та й звідки б узятися силі в розтоптаної комуністами Церкви?! Звідки вона візьметься в «протестантизмі без Реформації» (Д. Бонхеффер)?! Тому ми погано освітлюємо, погано солимо суспільство, ні на що в ньому не впливаємо – це головна трагедія моєї країни. Нам необхідно одужати – це наше першочергове завдання, адже хвора церква породжує хворе суспільство.
Ми живемо в такій моделі духовності, яку я називаю «Бог за дужками». У дужках знаходяться культура, освіта, політика, економіка, бізнес, суд тощо, а ми разом з Богом живемо за межами життя, бажано, де-небудь в скиті, в келії, подалі від мирської суєти, від потоку подій , тобто від всього «плотського», як в знаменитому фільмі «Острів». Це велика демонічна перемога над умами і пасторів, і прихожан: утримувати Церкву подалі від життя, адже «політика – брудна справа», та й культура не чистіша.
Але саме тому християни повинні втручатися в усі сфери життя суспільства, щоб розгрібати весь цей бруд, освячувати і осолювати життя за межами церковних громад. Я радий, що християни працюють суддями, поліцейськими, чиновниками, мерами і т.д. Я радий, що ламається стара пострадянська парадигма, в якій Церква маргінальна. Я радий, що українська євангельська Церква повільно, але рухається в традиціях Реформації, щоб бути в епіцентрі всіх процесів і звертати увагу на всі сфери життя суспільства. Це глобальний злам, який, на жаль, йде повільно. Але йде: все більше християн відмовляються жити «духовним» життям «на острові», а вибирають здорову реформаторську парадигму, в якій духовність проявляється всередині соціальних процесів. Дай Бог нам в цьому процвітати!
У Ваших програмах Ви далекі від звичного в пострадянському християнстві канону миротворця, пацифіста, безпечного праведника зі зручною поведінкою. Це ефект медійної персони чи Ви такий і є?
«Порушник спокою» – моє друге ім’я! Тут спостерігається розкол по лінії Сектантство VS Реформація. Радянсько-православний портрет «правильного» пастора малювався довго і ретельно. І я за всіма параметрами в нього не вписуюся.
Я, як і Дороті Сейерс дивуюся тому, як це люди змогли «так спритно підрізати кігті Юдейському Леву, оголосивши його домашньою твариною для бліденьких вікаріїв і побожних бабусь?» («Ісус, Якого я не знав». Філіп Янсі). Я не безхребетний, беззубий хлюпик, який тільки молиться і читає Біблію. Я ненавиджу брехню і борюся за правду всіма доступними мені способами: і проповідями, і громадянською позицією, і своїми програмами. Ламати стереотипні уявлення про духовність – частина моєї війни.
Я, як і Дороті Сейерс дивуюся тому, як це люди змогли «так спритно підрізати кігті Юдейському Леву, оголосивши його домашньою твариною для бліденьких вікаріїв і побожних бабусь?» («Ісус, Якого я не знав». Філіп Янсі). Я не безхребетний, беззубий хлюпик, який тільки молиться і читає Біблію. Я ненавиджу брехню і борюся за правду всіма доступними мені способами: і проповідями, і громадянською позицією, і своїми програмами. Ламати стереотипні уявлення про духовність – частина моєї війни.
Ви часто повторюєте, що з Вашого будинку видно лінію фронту. Ви бачите те, як діє ворог з плоті і крові. І докоряєте Церкві в тому, що вона не бачить ворога в ідеях. Який духовний ворог зараз найстрашніший для України?
Ворог №1 як для України, так і для всього світу – безбожництво з його божевільною ідеєю, що у світу немає Творця, а люди і комашки виникли в результаті безглуздого випадку. Атеїзм був і залишається вбивцею №1 в усі часи. Він – джерело різноманітних ідеологій, які, як гілки одного дерева. Його ідеї затопили світ потоками крові.
Ворог №1 як для України, так і для всього світу – безбожництво з його божевільною ідеєю, що у світу немає Творця, а люди і комашки виникли в результаті безглуздого випадку. Атеїзм був і залишається вбивцею №1 в усі часи. Він – джерело різноманітних ідеологій, які, як гілки одного дерева. Його ідеї затопили світ потоками крові
Тільки комунізм убив 100 млн. людей! А привид його все ще бродить Україною, Європою та Америкою з ідеями рівності, захистом пригноблених і вірою в світле майбутнє, в якому немає абсолютів. І як результат, для сьогоднішнього постмодерного Заходу Христос мертвий: культура, освіта, наука обезбожнені гуманізмом. Христа оголосили мертвим, перевірили у Нього пульс, запечатали могилу і пішли у справах. Але Христос живий! Він – переможець!
Читай: Шостий рік декомунізації: ставлення населення до заборони символів тоталітарного минулого
З початком російсько-української війни євангельська Церква намагається осмислити її духовні причини. Одна з озвучених – Бог карає Україну. Ви згідні? Яка на Ваш погляд духовна підоснова війни?
Це не покарання, це Боже благословення, що моя країна рветься в сторону свободи, яка проявляється в правах людини, в оздоровленні культурного, політичного, економічного, соціального життя країни! Але за свободу треба платити ціну. І війна – це наша ціна за можливість бути вільними від метрополії людьми, говорити те, що ми думаємо, вірити в те, у що ми хочемо, ходити в ту церкву, в яку хочемо тощо.
Війна – це наша ціна за можливість бути вільними від метрополії людьми, говорити те, що ми думаємо, вірити в те, у що ми хочемо, ходити в ту церкву, в яку хочемо тощо.Сьогодні ми намагаємося вирватися в духовну незалежність від демонічних ідей імперії.
Підґрунтя всіх сучасних подій в Україні, як я вже сказав, – це розпад імперії і спроба нашого народу вирватися з імперської історії. Якщо ми цього не розуміємо, тоді ми нічого не розуміємо про цю війну! На мій погляд, це не війна етнічна, це не війна росіян з українцями. Я – росіянин, мої російські сини стоять пліч-о-пліч на фронті з хлопцями зі Львова. Це не війна за шахти, заводи, сланцевий газ або нафту. Це війна за спробу зберегти вплив імперських цінностей на розуми і серця. Я не втомлююся повторювати, що демонів не цікавлять шахти Донбасу, металургійні заводи Маріуполя або пляжі Криму, їм важливо контролювати душі, щоб тримати їх подалі від Творця в невірі або релігійному дурмані. Їм важливо контролювати розум, вкладаючи помилкові ідеї. І сьогодні ми намагаємося вирватися в духовну незалежність від демонічних ідей імперії.
Капеланська робота Г. Мохненка в ЗСУ.
Чи зможе Україна повернути втрачені території?
Я не прихильник того, що нам треба силою забирати втрачене. Необхідно захистити, встояти під натиском, але не атакувати. Люди повинні мати можливість повернутися в Україну в момент розвалу імперії, який, на мій погляд, трапиться скоро. Повернути території складно, оскільки ми маємо справу зі світоглядом. Наприклад, мій онук живе на окупованій території, носить піонерську краватку, і мені доведеться з цим довго розбиратися. Але в ХХІ столітті зовсім не обов’язково бомбити міста, щоб їх звільнити. Досить дочекатися агонії імперії, коли російській армії буде вже не до окупованих територій. Тоді Україна зможе відновити контроль.
Повертати території потрібно. Ми будемо здивовані, коли дізнаємося, скільки ж там живе людей, які люблять Україну і чекають повернення додому. Їх багато! Нещодавно мені телефонував чоловік з Донецька, передавав посилку – шампунь для наших солдатів на фронті. Це те мале, що він може зробити. Мене це дуже зворушує!
І так, повертати території потрібно. Ми будемо здивовані, коли дізнаємося, скільки ж там живе людей, які люблять Україну і чекають повернення додому. Їх багато! Нещодавно мені телефонував чоловік з Донецька, передавав посилку – шампунь для наших солдатів на фронті. Це те мале, що він може зробити. Мене це дуже зворушує!
Як деокупувати світогляд?
Процес одужання тривалий. Війна парадигм складніша за управління Буком (зенітно-ракетний комплекс, – прим. ред.). І, знову ж таки, цей процес повинен бути покладений на ЗМІ, культуру і освіту. У гібридній війні важливе кожне інтерв’ю, кожна програма, кожна чесна розмова, здатні пролити світло на реальність, в якій живемо. Християни повинні в цьому брати активну участь.
Російських і медведчуківських ЗМІ на наших територіях бути не повинно!Це інформаційні терористи. Їхня брехня затопила багато країн, їхні інформаційні бомби вже натворили багато зла. Їх трансляцію в Україні треба припинити. Тому попереду на нас чекають такі ж серйозні битви за інформаційний простір, які відбуваються за українську мову.
Але російських і медведчуківських ЗМІ на наших територіях бути не повинно! Знайомий журналіст, який готує матеріали до Гаазького суду про злочини російських ЗМІ, просить не називати їх пропагандистами – можна ж пропагувати і здоровий спосіб життя. Але вважає, що Російське ТБ з його «Russia Today», Кісєльовим, Соловйовим, Скабєєвой та іншими (як і канали кума Путіна В. Медведчука: «112 Україна», NewsOne, ZIK) – це інформаційні терористи, що стали такими в умовах путінського режиму, який дуже небезпечний. Їхня брехня затопила багато країн, їхні інформаційні бомби вже натворили багато зла. Я вважаю, що, не рефлексуючи з приводу свободи слова, їх трансляцію в Україні треба припинити. Наскільки я знаю, зараз готується відповідний законопроєкт. Тому попереду на нас чекають такі ж серйозні битви за інформаційний простір, які відбуваються за українську мову.
