13 квітня 1829 року Білль про емансипацію (зрівняння у правах) католиків був підписаний англійським монархом.
Обмеження прав католиків і частини протестантів, що не належали до офіційної англіканської церкви було здійснене в Англії в 1661-1678 роках, коли після правління Кромвеля була відновлена королівська влада. Англійські монархи прагнули домогтися лояльності і тому видали так звані Акти про присягу, у яких вимагали всіх державних службовців присягати на вірність королю, приймати причастя в англіканській церкві і відмовитися від деяких обрядів, прийнятих у пресвітеріанській та римо-католицькій церквах. Понад сто років ці акти обмежували політичні та релігійні права пресвітеріан, пуритан, католиків, які не могли за законом займати державні посади.
І ось після укладення укладання унії з Ірландією, більшість населення якої була католиками, питання зрівняння у правах стало надзвичайно актуальним. Країні загрожувала громадянська війна. Спільний Парламент Великобританії та Ірландії не міг діяти належним чином, так як обрані туди від Ірландії католики не допускалися до парламенту, відповідно до законів Англії.
Боротьбу за права ірландських католиків очолив депутат Деніел О’Коннел, який був обраний у 1828 році від ірландського графства Клер, але оскільки відмовився виконувати Акт про присягу, то не був допущений до посади. Щоб запобігти можливому бунту і кровопролиттю, прем’єр-міністр лорд Велінгтон з секретарем внутрішніх справ Пілем підготували Білль про емансипацію католиків 1829 року, який 24 березня був прийнятий парламентом, а 13 квітня підписаний королем.
Видання цього акту зуміло зняти напруженість у суспільстві, дозволивши католикам бути депутатами і займати майже всі державні посади, крім монарха, лорда-канцлера, лорда-лейтенанта Ірландії і лорда-хранителя Великої печатки.
