24 квітня 1490 року народився один із ключових діячів східноєвропейського культурного та духовного відродження XVI століття Франциск Скорина. Він жив на межі епох і став свідком та учасником культурних трансформацій Великого князівства Литовського та Європи загалом. Скорина відомий як першодрукар, просвітник і перекладач Біблії старобілоруською мовою.
Франциск Скорина походив із купецької родини Полоцька та отримав доступ до якісної освіти. Він здобув ступінь бакалавра «вільних мистецтв» у Ягеллонському університеті, а пізніше і докторський ступінь з медицини в Падуанському університеті. Проте йому ближчою виявилася діяльність перекладача та видавця.
У 1517 році в Празі Скорина заснував друкарню і видав «Псалтир» — першу друковану книгу, створену мовою, близькою до старобілоруської, яку розуміли широкі верстви населення Великого князівства Литовського. Протягом наступних двох років він підготував і надрукував 23 книги з Біблії, об’єднані під назвою «Біблія руська». Це був унікальний досвід для Східної Європи, адже вперше Святе Письмо було представлене місцевою мовою. Показово, що діяльність Скорини розгорталася паралельно з початком Реформації Мартіна Лютера у Німеччині, який пізніше переклав Біблію німецькою мовою.
Близько 1520 року Франциск Скорина переїхав до Вільна, де продовжив видавничу діяльність і заснував друкарню. Там побачили світ «Мала подорожня книжка» (1522) та «Апостол» (1525). Якість друкарської роботи не поступалася західноєвропейським виданням. Книги, видані Франциском, мали багате художнє оздоблення: на їх сторінках можна побачити різноманітні орнаменти та інші художні елементи. Унікальність цих книг полягала ще й у коментарях автора, які Скорина залишав на полях.
Просвітник мав спроби поширити книгодрукування і за межі Великого князівства Литовського. У 1534 році він подорожує до Московського князівства та намагається повторити свій досвід та надрукувати Святе Письмо російською мовою. Але в Москві його не вітали і в підсумку депортували на батьківщину, а надруковані книги спалили. Така реакція світської та релігійної влади пояснюється доволі вузьким світоглядом московських еліт, адже Скорина був католиком, а книги, які він привіз із собою, надруковані на території ВКЛ.
Франциск Скорина був прикладом людини глибоко віруючої і патріотичної в контексті Східної Європи XVI століття. Попри дискусії щодо його конфесійної належності (католицької, православної чи навіть пов’язаної з раннім протестантизмом), першодрукар точно був фігурою загальнохристиянською для нашого регіону. Його перекладацька і видавнича діяльність була спрямована на поширення Святого Письма, зрозумілою для народу мовою.
У цьому простежується і прагнення ствердити культурну ідентичність, характерну для кожного народу. Франциск Скорина у передмові до другоканонічної книги Юдит підкреслював натуральність і закономірність зв’язку людини зі своїм краєм, зазначаючи:
«Понеже от прирожения звери, ходящия в пустыни, знають ямы своя, птици, летающие по возъдуху, ведають гнезда своя; рибы, плывающие по морю и в реках, чують виры своя; пчелы и тым подобная боронять ульев своих, — тако ж и люди, и где зродилися и ускормлены суть по бозе, к тому месту великую ласку имають».
