15 листопада став сумним днем, так як у цей день світ покинули три видатні протестанти, які мають багату спадщину – Йоганн Кеплер (помер у 1630 р.), Ян Амос Коменський (1670) і Джон Візерспун (1794).
Німецький математик і астроном Йоганн Кеплер став відкривачем законів руху планет Сонячної системи. Кеплер вивчав теологію у протестантському Тюбінгенському університеті і готувався стати євангельським священиком. Однак Бог відкриває йому інше покликання. Саме в Тюбінгені він вперше знайомиться з розробленою Миколаєм Коперником геліоцентричною системою світу і присвячує своє життя і захоплення математиці, викладаючи її в університеті.
У 1596 році він пише книгу «Таємниця світобудови», яку надсилає Галілео Галілею. Той висловлює загальне схвалення теорії Кеплера, – через деякий час на суді він буде звинувачений за цей зв’язок з «єретиком-протестантом» Кеплером. У католицькому місті Грац, де викладав Кеплер почалися гоніння на протестантів, і відомий вчений потрапив у число «єретиків», які повинні були залишити місто.
Він переселяється до Праги на запрошення Тихо Браге, який також був вигнаний зі своєї обсерваторії, але був узятий астрономом при дворі короля Рудольфа II. Празький період вважається найбільш плідним у роботі Кеплера. У 1604 році Кеплер опублікував свої спостереження за надновою зіркою, яка була названа його ім’ям. У 1609 році у книжці «Нова астрономія» він формулює два астрономічні закони, які також були названі законами Кеплера – про еліптичним рух Марса навколо Сонця, а також про взаємозалежність швидкості руху планет та їхньої відстані від Сонця (чим далі від Сонця, тим повільніше рух).
Удосконалюючи основний інструмент своєї роботи – телескоп, Кеплер написав ґрунтовну наукову розвідку «Діоптрика». «Я з’ясував, що всі небесні рухи, як у цілому, так і у всіх окремих випадках, пройняті загальною гармонією – проте, не тією, яку я припускав, а ще більш досконалою», – писав Кеплер.
У 1627 році Кеплер опублікував «Рудольфові таблиці», збірник своїх робіт з астрономії, названий на честь імператора, який найбільше сприяв його роботі. Ці таблиці Кеплера служили астрономам і морякам протягом трьох століть.
Цікаво, що створюючи свої закони руху планет, які стосувалися і Землі, Кеплер спеціально писав тільки про Марс, ймовірно, щоб перестрахуватися на випадок неадекватної реакції інквізиції. Гоніння ж на Кеплера не припинилися і після його смерті – у кінці Тридцятирічної війни, була зруйнована його могила, але справу його життя і ту славу Богу, яку він приніс своїми відкриттями, ніхто не зможе забрати.
Схожим на Кеплера у своїй жертовності і прагненні служити Богу був і відомий чеський педагог Ян Амос Коменський. Його досягнення в галузі педагогіки і створенні класно-урочної системи були досить добре відомі на наших землях: українські та білоруські протестанти ще у XVII столітті користувалися його напрацюваннями, а на Закарпатті він сам засновував школи.
Однак пізніше, в атеїстичні часи, переховувався від людей важливий факт біографії Коменського – що він був переконаним євангельським віруючим, щирим християнином і лідером християнської громади чеських братів.
Протестантська Швеція зверталася до Коменського з проханням розробити реформу шкільної освіти і методику викладання латинської мови.
Наріжним каменем ефективної освіти вчений вважав богоцентричність, а вчителями, на його думку, повинні були бути «люди чесні, діючі і працьовиті; не тільки про людське око, а й насправді вони повинні бути живими зразками чеснот, які вони мають прищепити іншим».
Перебуваючи, як і Кеплер і багато інших протестантів, у вигнанні, він не забував про свою батьківщину і взагалі вважав патріотизм важливим аспектом виховання. У період, коли чеський народ втрачає національну незалежність, Коменський надзвичайно старанно працює, щоб зберегти культурну спадщину Чехії.
Коменський підкреслював виняткову роль сім’ї у вихованні: «Школа, вихователі та проповідники можуть тільки розвинути і деяким чином направляти дітей у потрібне русло, основне ж розумове народження особистості відбувається в родині».
Моральні аспекти виховання та багато інших досягнень Коменського в педагогіці залишаються актуальними донині, а його спадщина вимагає нового переосмислення.
Не менш видатним християнським лідером свого часу був і американський пресвітеріанський священик шотландського походження Джон Візерспун. Господь судив йому стати одним з батьків-засновників США і єдиним пастором, який підписав Декларацію Незалежності Сполучених Штатів, що сталося 4 липня 1776 року на Другому Континентальному Конгресі. Візерспун був капеланом Конгресу, а також делегатом від штату Нью-Джерсі до 1782 р., часто виступаючи з промовами і проповідями.
Джон Візерспун був Президентом і професором коледжу Нью-Джерсі (сьогоднішнього Прінстонського університету) з 1768 до 1794 рр. Будучи прихильником республіканізму, природного права і ревним служителем, він зростив цілу плеяду знаменитих випускників – одного президента США (Джеймс Медісон), одного віце-президента США (Аарон Бер), 12 учасників Континентального Конгресу, 28 сенаторів, 49 конгресменів, 37 суддів, троє з яких стали суддями Верховного суду США.
У 1789 році Джон Візерспун керував Першою Загальною Асамблеєю Пресвітеріанської церкви Сполучених Штатів, на яку зібралися 188 делегатів, з яких 52 делегати були студентами цього відомого священика.
Тому його смерть не зупинила тієї традиції присвяченої віри, яку він прагнув закласти через своє життя і служіння. А Сполучені Штати набудуть собі славу як найбільш вільної країни світу, тому що народ цієї країни і обрані ним керівники прагнули віддавати славу Господу.
