50 років тому помер греко-католицький єпископ і мученик Василь Володимирович Величковський. Він прожив насичене життя і, зберігаючи традиції свого роду, проніс віру через окупації та репресії.
Народився Василь 1 червня 1903 року у Станіславі в родині священників. Його рід вважався козацьким, походив зі Східної України і його предки протягом кількох століть служили в церкві. Дитинство і юність майбутнього священника припало на роки Першої світової війни. В 15-річному віці він вступив до лав Українських Січових Стрільців, воював, потрапив до польського полону, але все ж повернувся додому неушкодженим.
З 1920 року Василь Величковський навчався у Львівській духовній семінарії, а також у Таємному українському університеті (підпільному виші, орієнтованому на національно-свідому молодь). Він проявив великий інтерес до політичних наук і правознавства та швидко став одним із найяскравіших студентів, завоювавши аворитет серед викладачів.
Після здобуття духовної освіти молодий священник став місіонером на Волині, облаштовував там греко-католицьку церкву, проте 1935 року за наполяганням польської влади повинен був повернутися на Галичину. Коли західноукраїнські землі захопили більшовики, то розпочалися переслідування духівництва. Тоді Василь Величковський вперше був викликаний для допиту у НКВС і нагляд за його діяльністю став постійним.
У роки Другої світової війни Величковський служив настоятелем монастиря. Після другого приходу радянської влади зазнав утисків, погроз, а влітку 1945 року був заарештований силами НКВС. Це була частина великої репресивної кампанії проти УГКЦ. Його звинуватили в поширенні «антирадянської пропаганди» та відправили судити в Київ. Радянський суд виніс смертний вирок, який потім був замінений на 10 років примусових робіт під Воркутою.
В ув’язненні отець Василь не полишив служіння Богу і влаштовував підпільні служби в таборі, за що користувався великим авторитетом серед інших політв’язнів. Одного разу його навіть звинуватили в організації страйку засуджених.
Після відбування 10-річного терміну ув’язнення повернувся на Галичину та займався підтримкою підпільної УГКЦ. У лютому 1963 року Йосип Сліпий висвятив його на єпископа Луцького, а через 6 років радянські спецслужби відкрили проти нього ще одну справу. Вдруге єпископа засудили 1969 року за «порушення законів про відокремлення церкви від держави і розповсюдження неправдивих вигадок на радянський державний і суспільний устрій». Це було досить поширене формулювання для переслідування релігійних діячів і дисидентів.
Другий термін отець Василь відбував на Донбасі, після чого був виселений за межі СРСР. Протягом наступного року він побував у кількох європейських країнах, але дожив віку у Канаді, де служив українським діаспорянам.
