22 серпня 1795 року у Франції ухвалено Конституцію третього року Революції. Вона прийшла на зміну Основного Закону 1791 року і була підтвердженням нестабільності, яку принесла Французька революція. Ліва за своєю суттю і абсолютно деструктивна в історичній перспективі криза нерідко подається як етап боротьби за права людини, але фактично була великим етапом нестабільності і жорстокості.
Після Термідоріанськоо перевороту 1794 року у Франції розпочалася робота над написанням нової Конституції республіки. Попередня народна Конституція (яка вміщувала Декларацію прав людини і громадянина як преамбулу) була чинною лише чотири роки. 5 фрюктидора III року (за французьким революційним календарем) Конвент проголосував за введення в дію нового Основного Закону, який усував право гродян на опір та був доповнений деякими положеннями про обов’язки громадян, але основні зміни стосувалися нового поділу влади.
Згідно з оновленим документом, законодавча влада поділялася на дві асамблеї: Рада п’ятсот мала законодавчу ініціативу, а Рада старійшин, що складається з 250 членів, затверджувала або відхиляла пропозиції. Ці дві ради мали поновлюватися щороку на третину. Однак тут не йдеться про двопалатність у сучасному розумінні цього терміну, оскільки дві частини представляли одне і те ж населення, а також не передбачалося вибору депутатів, яких делегували б місцеві громади.
Виконавча влада була представлена Директорією з п’яти осіб, яку щороку обирали шляхом жеребкування. Центральний уряд зберігав велику владу, включаючи надзвичайні повноваження щодо обмеження свободи преси та свободи асоціацій.
Конституція ІІІ року була чинною аж до перевороту 18 Брюмера, який знову спонукав законотворців переписати Основний Закон. Таким чином все революційне десятиліття Франція переживала етапи нестабільності, які змінювалися новими і новими політичними викликами. Саме тому Французька революція увійшла в історію не лише як бунт чи повстання проти короля, але як тривалий час нестабільності, жорстокості та постійних змін керівництва країни, які в підсумку завершилися реставрацією монархії.
Чи могло бути інакше? Лише за умови іншого фундаменту республіки. За кілька десятиліть до цього на державотворчий шлях стала інша держава (така ж республіка без короля), але її Конституція чинна до сьогодні. Американська і Французька революції мали спільне республіканське бачення і спільну епоху, однак світогляд і державницькі погляди революціонерів повністю різнилися. Американські батьки-засновники спиралися на традиційні біблійні цінності і досвід протестантських колоністів, які будували поселення з нуля і з XVII століття використовували елементи республіканізму. Натомість французькі революціонери свідомо руйнували всі традиційні засади суспільства (ієрархію, віру, традиції), перетворивши власну політичну систему в хаос. З цього хаосу час від часу поставали тирани і завойовники, а за кілька десятиліть на троні знову сів король.
