Цього дня 1794 року стався новий виток Французької революції, відомий як Термідоріанський переворот (бо відбувся 9 термідора 2 року відповідно до революційного календаря). Ця подія ознаменувала кінець якобінського терору, криваві наслідки якого і стали основною причиною зміни влади.
Станом на 1794 рік виконавча влада у Франції була зосереджена в руках Комітету громадського порятунку – колегіального органу, членів якого призначав законодавчий орган – Конвент. Саме на засіданні останнього і відбулися ключові події, організовані групою антиякобінських змовників.
Назрівання опозиційних до якобінців настроїв посилилося відразу після страти короля Людовіка XVI, а подальші розправи вже і над прихильниками та навіть творцями революції пришвидшили завершення днів Робесп’єра при владі. Він і сам відчував назрівання змови, однак лише посилив репресії та став параноїдально підозрювати всіх у зраді, розправляючись з найменшою нелояльністю без суду і слідства.
27 липня мало відбутися чергове засідання Конвенту, яке почалося з виступу Сен-Жюста. Однак головуючий на той час Колло д’Ербуа зупинив доповідь і надав слово Жану Бійо-Варенну, який відкрито звинуватив Робесп’єра в спробі встановити тиранію та прагненні обмежити повноваження Конвенту. В той день це був не єдиний обвинувальний виступ, який знайшов потужну підтримку серед депутатів.
Кульмінаційним моментом перевороту став арешт сумнозвісного реалізатора якобінського терору Максиміліана Робесп’єра. На його рахунку було до двох десятків «ворогів революції», які за доволі короткий період були показово страчені на гільйотині. Переворот 9 термідора завершилися вже розправою над самим Робесп’єром, який наступного дня був страчений разом зі своїми соратниками в гірших традиціях його власного режиму.
Змова проти якобінців була закономірною, зважаючи на їх свавілля та масові страти. Однак переворот не можна вважати реакцією на революцію, але лише її формальним продовженням. Конвент був замінений Директорією, а замість якобінського терору встановлено новий режим, що характеризувався політичною слабкістю та корумпованістю і який проіснував всього близько п’яти років. Вже в 1799 році відбувається черговий державний переворот і встановлення одноосібної влади Наполеона Бонапарта.
Хоча п’ятирічний період Директорії не відзначився такими розправами, які чинили якобінці, проте своїх попередників вони стратили теж без суду і слідства. Новий виток революції після Термідоріанського перевороту не став для Франції ані визначним, ані таким, який міг принести відповіді хоча б на ті об’єктивні суспільні проблеми, в яких революціонери так палко звинувачували старий державний порядок. Все революційне десятиліття (1789-1799) стало доказом невтішної реальності: Велика Французька революція була великою хіба що в політичних розправах, масовій істерії довкола пошуку «ворогів революції», нестримному бажанні зруйнувати всі традиційні суспільні засади та нікчемності й корумпованості членів нібито помірного її крила.
