В ці дні Україна згадує релігійну реформу Володимира Великого в Київській Русі. З 988 року на руських землях християнство визнавалося державною релігією. Це відома історія про християнізацію «згори», коли київський князь одним рішенням зробив православ‘я офіційною релігією.
Звичайно, християнські громади та місіонери існували на цих землях задовго до Володимира і навіть політична еліта державних утворень відзначилася приналежністю до Христової віри (наприклад, князь Аскольд чи княгиня Ольга). Але хрещення 988 року є особливим, бо рішення Володимира стосувалося не лише княжого дому, але всього населення. Ця реформа стала поворотним моментом для Київської Русі, поштовхом до різкого піднесення культури і містобудування. Однак вона мала й проблему — населення охрестили, а повністю не християнізували.
Поєднання язичництва і християнства найпомітніше проявився в практичному застосуванні віри, формуванні культури і традицій населення русі. Хтось вбачає в цьому «культурне збагачення», однак ще Ісус говорив про «симбіоз» старого і нового: «Ніхто латки з одежі нової в одежу стару не вставляє, а то подере й нову, а латка з нової старій не надасться. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино молоде бурдюки, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть (від Луки 5:37-39). З наслідками тисячолітньої «напівміри» українці жили (і живуть) століттями, що визначило долю Східної Європи.
Ми багато разів чули, що Україна – християнська країна. Соціологічні опитування засвідчують велику частку віруючих людей. Ще з часів Володимира Великого ці землі є частиною християнського світу. Однак наскільки реальною і глибокою є воцерковленість українців?
Християнською є країна, в якій не лише живуть охрещені люди, а де культура і повсякденність спираються на релігійну основу. На жаль, в Україні є дуже багато сфер і прикладів невідповідності кількості названих християн і фактичних проявів щоденної віри. Справжньою катастрофою стали 70 років атеїзму в СРСР, що є основною причиною масштабів дехристиянізації повсякденного життя.
Святкування річниці хрещення Русі — радісна згадка, важлива не лише в контексті понад тисячолітньої історії, але як привід переосмислити, що означає бути християнською країною і чого прагнути надалі.
