Цього дня 2014 року розпочалася антитерористична операція на Сході України, яка фактично була і залишається війною України та Росії. Остання і розпочала агресивну війну, захопивши Крим та надіславши на Донбас свій військовий контингент, цинічно названий “місцевими шахтарями”.
Після того, як 7 квітня 2014 року Донецьку облдержадміністрацію захопили проросійські терористи та оголосили суверенітет так званої “ДНР”, Україна мала відповісти загарбникам. Того ж дня виконуючий обов’язки президента України Олександр Турчинов оголосив про створення антикризового штабу з метою боротьби з тими, хто взяв до рук зброю.
12 квітня того ж року проросійські бойовики захопили українські міста на Донбасі (Слов’янськ, Краматорськ). Станом на ранок 13 квітня терористи повністю контролювали всі в’їзди та виїзди із Слов’янська. Швидке загарбання низки населених пунктів Донецької та Луганської областей вимагало швидкої відповіді від Києва. 14 квітня в.о. президента України Олександр Турчинов опублікував наказ № 405/2014 про початок антитерористичної операції на Сході України.
Стан української армії навесні 2014-го бажав кращого. Однак величезна кількість добровольців стали до лав Збройних сил України, новоутворених підрозділів у складі Міністерства внутрішніх справ, а також утворили численні добровольчі батальйони, які відіграли вирішальну роль особливо в перші місяці війни.Вони вже брали участь у перших боях за Слов’янськ, Маріуполь, Червоноармійськ.
Перші бої в квітні-травні 2014 року продемонстрували ефективність добровольців, хоча матеріальне забезпечення армії на той час було майже відсутнє. Саме тому швидко розгорнувся масштабний волонтерський рух. Люди з усієї України збирали продовольство та кошти для купівлі бронежилетів, касок та іншого спорядження солдатам. Значна частина необхідних речей діставалася волонтерам в результаті просто фантастичних авантюр, але вони йшли на ці ризики, щоб забезпечити наших захисників.
В цей же період активно створюються перші добровольчі підрозділи “Донбас”, “Азов”, “Айдар”, “Дніпро-1”, ДУК “Правий сектор” та багато інших. Вони брали участь в операціях зі звільнення Маріуполя, Мар’їнки, Лисичанська, Сєвєродонецька, захищали Донецький аеропорт. Більшість з них того ж року влилися в структури МВС чи ЗСУ.
Вже на початку антитерористичної операції українські війська продемонстрували неабияку рішучість попри відверто слабке забезпечення армії, яке трималося переважно на волонтерах. Влітку 2014-го наші солдати звільнили значну частину захопленої бойовиками території, включно із великими містами (Слов’янськ, Краматорськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ).
У звільнених містах розкрилися жахливі факти злочинів бойовиків, вчинених лише за кілька місяців. Це і сотні громадян, що незаконно трималися в підвалах, що слугували в’язницями; численні випадки вбивств, грабежів, зґвалтувань, мародерства; переслідування прихильників незалежної України тощо. Після звільнення Слов’янська відкрилася правда про долю викрадених служителів місцевої протестантської церкви, яких бойовики піддавали тортурам та розстріляли.
Трагічні події серпня 2014-го, коли великий російський контингент вдерся в Україну, призвели до поступового перетворення антитерористичної операції в позиційну війну, яка триває і донині. Сьогодні вже квітень 2020-го, але Україна все ще не контролює всі свої території, а бої все ще тривають. Практично щодня ми чуємо про нові обстріли, про поранених чи вбитих. Від початку війни Україна втратила понад 13 тисяч осіб.
Хоча є чимало громадян, які “устали от войньі” і думають, що треба “просто перестать стрелять”, однак не ми цю війну починали, а тому пасивність з нашого боку лише зіграє на користь агресора. Війна на Сході України – це війна за наше існування, чергове зіткнення цивілізації європейської та азійської, яке вкотре демонструє різницю культур, народів і шляхів розвитку.
