Сьогодні інформаційне поле наповнене карантинною тематикою, але не лише коронавірус є загрозою для України. Шість років тому на Сході України розгорілося полум’я, яке палає по сьогодні. І хоча все менше людей насправді переймаються ситуацією на фронті, проте це зовсім не свідчить про військове затишшя чи тим паче завершення війни.
Цього дня 6 років тому проросійські терористи в у сесійній залі будівлі Донецької ОДА проголосили «Декларацію про суверенітет Донецької народної республіки». Ніякої юридичної сили цей документ не мав, проте військова підтримка Росією сепаратистів у наступні роки зробили це “державне утворення” надто живучим як для мертвонародженої республіки.
З початку військової агресії Росії існує абсолютно необґрунтований міф про зародження сепаратизму на Донбасі як відповідь на Революцію Гідності. Та насправді антиукраїнські сепаратистські угруповання формувалися в Україні ще в 2000-х. Ще в 2005 році у Донецьку заснована міська організація “Донецька республіка” (прапор якої пізніше і став символом так званої “ДНР”). Її членами були функціонери місцевих осередків Партії регіонів та активні прихильники Віктора Януковича. Вже тоді організація стала відома як центр проросійського сепаратизму, яка агітувала населення та навіть збирала підписи для проведення референдуму за “незалежність Донбасу”, виступала проти української мови як державної, проти вступу в НАТО і ЄС та за інтеграцію з Росією.
На початку 2007 року сепаратисти провели низку мітингів у різних містах сходу України. Вони пропагували федералізацію та навіть розчленування держави, а також “возз’єднання” з Російською Федерацією. Це привернуло увагу Служби безпеки України, проте за сприяння тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича, очільник донецького осередку спецслужби був замінений і сепаратизм придушити не вдалося.
В 2009 учасники “Донецької республіки” зробили кілька приголомшливих заяв. На початку року “республіканці” проголосили Донбас разом із Херсонською областю «незалежною суверенною російською федеративною державою». В свою чергу лідер організації Олександр Цуркан під час президентської передвиборчої кампанії заявив про підготовку вторгнення українських військ на Кубань. Їх діяльність знову спричинила відкриття кількох кримінальних справ, ініційованих СБУ.
Після приходу до влади Віктора Януковича справи проти сепаратистів не мали свого продовження, а організація час від часу виринала на заходах, пов’язаних і співпрацею із західними державами, де влаштовували сутички. Знову заговорили про “Донецьку республіку” вже навесні 2014 року. Але тепер місцеві фанати “русского мира” були підкріплені російськими бойовиками та агентами ГРУ. Через тиждень після оголошення псевдонезалежності сепаратистів на Донбасі розпочалася Антитерористична операція (а насправді російсько-українська війна), яка триває і сьогодні.
Історія сепаратистських псевдореспублік включає десятки, а то й сотні епізодів військових злочинів та інших порушень міжнародного гуманітарного права. Відколи проросійські бойовики разом із російськими кураторами стали керувати окремими територіями Донецької та Луганської областей, місцеве населення де-факто позбавлене прав і свобод, гарантованих Конституцією України. Викрадення, конфіскація майна, політичні розправи та цинічні вбивства стали буденністю молодих “республік”.
Вже шість років залишається жахливою ситуація із свободою віросповідання. Протестанти, греко-католики, православні, що не належать до Московського патріархату, та мусульмани зазнають утисків в переслідування саме на ґрунті релігійної приналежності. В них забирають культові споруди, погрожують і навіть вбивають (як було із служителями церкви у Слов’янську в 2014 році). Християни не можуть залишатися байдужими, коли наші брати і сестри залишаються в небезпеці і коли України все ще не контролює всі свої території. Тому ми маємо молитися та усіляко сприяти відновленню територіальної цілісності нашої держави, бо це завдання кожного християнина і кожного патріота.
