Епоха пост-правди. Глобальна криза світосприйняття на прикладі американських виборів

Ніколи передвиборча кампанія не була настільки брудною, відверто брехливою, насиченою дешевим популізмом. Все це схоже на реаліті-шоу, рейтинговість якого тримається на емоціях, імпульсивності, скандалах, а раціональним аргументам, фактам і здоровому глузду тут просто немає місця. Однак насправді американські вибори відображають і підсилюють глобальну тенденцію кризи світосприйняття, яку західні політичні експерти назвали епохою пост-правди. Ми живемо у світі, де стерті грані між реальністю і віртуальністю, правдою – неправдою, а факти не мають значення. На цьому ірраціональному ґрунті зростає популярність маргінальних політичних сил, що несуть загрозу західній цивілізації. Про небезпечне становище демократії волає більшість інтелектуалів-релятивістів по обидва боки Атлантики. Система, яка проголосила істину відносною, зробила відносною саму себе. Постмодернізм відкрив «скриньку Пандори», і тепер можна абсолютно не соромитися брехні, адже брешуть усі, правди не існує – є тільки інтерпретації.

Світ змінюється в режимі реального часу, і зрозуміти суть цієї божевільної трансформації нам допоможе доктор Дерил МакКарті.

Дерил є екс-президентом міжнародної академічної організації «Партнерські навчання» (Cooperative Studies) та віце-президентом академічних програм та стратегій Форуму християнських лідерів (Forum of Christian Leaders).

Дерил, ви тільки-но з США. Опишіть панівні політичні настрої в американському суспільстві?

Мені 65 років, а це означає, що я голосую на виборах вже понад 40 років, і це найскладніша передвиборча кампанія, за якою мені доводилося спостерігати. Зараз у США градус суспільної напруги надзвичайно високий, доходить до того, що люди видаляють друзів на фейсбуці, якщо вони підтримують протилежного кандидата і затято відстоюють свою політичну позицію. І це безпрецедентне явище, адже в американців є негласне правило, що релігійні і політичні погляди є приватною справою кожного, і їх не прийнято обговорювати. У моїй родині політикою цікавився лише я, але ці вибори втягли у свій вир навіть мою аполітичну дружину, вона нарешті зайняла активну громадську позицію і приймала участь у передвиборчій кампанії Теда Круза. Але коли той зійшов з дистанції, моя дружина з жахом заявила: «Дерил, я вперше в житті зібралася голосувати, але між ким мені вибирати: Хіларі і Дональдом?! Це ж справжній жах!»

Яка головна особливість цьогорічних виборів?

Якщо уважно вивчати історію США, то можна помітити, що американське суспільство не вперше поляризується, траплялися набагато глибші розколи на політичному ґрунті. Тому не можна сказати, що тільки високий градус протистояння вирізняє ці політичні перегони з-поміж усіх попередніх. Більшою мірою вибори 2015-2016 років актуалізували дискурс довкола поняття пост-правди. Мене не дивує брехня в політиці, однак зараз її масштаби просто вражають. Ігнорування фактів і маніпулювання ними стали прийнятним явищем для американського “демократичного” суспільства. Кожен кандидат демонструє позицію подвійних стандартів; приватні факти їхньої біографії, які стали надбанням громадськості, розходяться з політичними деклараціями. На мою думку, відносність правди в цій кампанії є результатом панівного морального релятивізму. Він стверджує, що не існує ніяких абсолютних істини, тобто ваші етичні переконання і твердження – це виключно ваші суб’єктивні вподобання. Мова йде про те, що взагалі нічого не можна назвати абсолютним і правдивим. Це призвело до кардинальних світоглядних зрушень в американському суспільстві. У культурі, де визнаються моральні абсолюти, легко провести межу між правдою і неправдою, якщо, наприклад, якась людина заявляє, що вона зробила поганий вчинок, то всі однозначно розуміють, чому він є таким. Але в культурі, де панує релятивізм, неможливо давати однозначних морально-етичних оцінювальних суджень. Точніше, їх можна давати, проте вони будуть лише суб’єктивною точкою зору, і, до того ж, не існує універсальних критеріїв оцінювання.

Чи можна встановити взаємозв’язок між популярністю популістичної риторики Дональда Трампа і кризою традиційних цінностей?

У суспільстві накопичилося дуже багато невдоволення, особливо з боку консервативних американців. Прихильники Трампа вважають Обаму слабким лідером, який не відстоював національні інтереси. Вони не задоволенні скороченням робочих місць через закриття підприємств, які в пошуках дешевої робочої сили перебазовуються на ринки Азії. Йому не пробачають поміркованість у ставленні до проблем міграції і відсутність рішучості у боротьбі з міжнародним тероризмом. Тому саме гнів і невдоволення є рушійною силою передвиборчої кампанії Трампа. У цих виборців кандидат Хіларі викликає тотальну недовіру, її не без підстав вважають одним із найбільш нечесних політиків за всю історію. Її сприймають як представницю істеблішменту політичної системи, яка втрачає легітимність в очах простих американців. Християни побоюються пані Клінтон через її підтримку абортів і ЛГБТ. Вона опинилася в епіцентрі багатьох скандалів, особливо великий резонанс виклав запис, де вона обіцяє лобіювати інтереси крупного капіталу. Тому прямолінійний і різкий Трамп виглядає набагато привабливіше на фоні політкоректних висловлювань Клінтон. Він простою мовою артикулює тези, які бальзамом ллються в серця американців, і тому не багатьох хвилює відсоток правди в його словах. Він спрощує політичну реальність до розуміння середньостатистичної людини – у цьому і є суть популізму — легкі рецепти подолання складних проблем. Також є важлива деталь популярності Трампа, яку важко вловити українцям. Трамп – багатий і успішний, а це найкращим чином характеризує людину. В американській культурі, на відміну від української, багаті люди сприймаються не зі зневагою, а із захопленням. Задля справедливості слід зазначити, що майже всі провідні видання США є ліберальними і зайняли сторону Клінтон. Є чимало фактів, коли висловлювання Трампа перекручувалися і подавалися в невигідному світлі. Саме ЗМІ відіграють вирішальну роль в політиці пост-правди. Основна відповідальність за поширення брехні лежить на їх совісті. Багато американських християн опинилися перед складною дилемою. З одного боку — лібералка Клінтон, яка підтримує вбивство 50 тисяч американських немовлят щороку. З іншого — ексцентричний кандидат Трамп. Вибір, м’яко кажучи, не з приємних.

Так чому американці самі себе заганяють у формат двопартійної системи, адже існує альтернатива Республіканцям і Демократам. Чому б не віддати свій голос третьому кандидату або ж зовсім бойкотувати ці вибори?

Дійсно, час від часу в нас з’являється якась третя партія. Я одного разу голосував за таку силу, коли обирали Буша-старшого. Тоді мені Буш здавався занадто ліберальним. Я обдумував можливість голосування і на цих виборах за третього кандидата, проте Гері Джонсон підтримує аборти. Тому я не зміг уникнути складної дилеми: Трамп vs Клінтон. Двопартійність – це звичка, традиція, частина американської політичної культури. Важко без цього уявити штати. Недоліком третьої сили, як на мене, є те, що вона відбирає електоральні голоси у партії, яка є найближчою з нею в ідеологічному плані. Звісно, було б краще, якби вибір був більший, особливо на цих виборах. Проте тоді б довелося вибирати не з «двох бід», а з трьох-чотирьох, а то й більше.

Дайте узагальнену характеристику середньостатистичному виборцю Д. Трампа і Х. Клінтон. Адже є багато республіканців, які не підтримують Трампа, і демократів, які не підтримують Клінтон?

В обох кандидатів приблизно однаковий негативний рейтинг. Чимало демократів, які підтримують Берні Сандерса, будуть з закритим очима голосувати за Клінтон і чимало республіканців, які не підтримують Трампа, змушені будуть голосувати за нього, аби не допустити перемого демократки. І є великий відсоток республіканців, які настільки ненавидять Трампа, що голосуватимуть за одвічних ворогів; те ж саме стосується демократів, які голосуватимуть за Трампа. Карти на цих виборах наскільки сплутані, що важко дати узагальнений портрет виборця обох кандидатів. Єдине, щодо цього можу додати: стереотип про те, що за Трампа голосують лише «реднеки», є явно перебільшеним. Я знаю чимало освічених представників середнього класу, які голосуватимуть за Дональда. Точніше, більшість таких людей голосуватимуть проти Клінтон, а не за Трампа.

Дерил, Вам не здається, що американці настільки переймаються боротьбою проти ліберальних цінностей, що зовсім забувають про зовнішньополітичні питання? Українців, наприклад, дуже бентежить лояльність Трампа до Росії.

У цьому й огидність ситуації, яка склалася. Але мушу сказати, що зовнішньополітичний курс Трампа мало чим відрізняється від поміркованої політики адміністрації демократа Барака Обами. Виборець Трампа надає перевагу вирішенню внутрішніх проблем, тому не особливу увагу звертає на його синтементи до Путіна. Ще слід пам’ятати, що не все вирішує президент США. Є американська еліта, Конгрес, від яких залежить президент у прийняті зовнішньополітичних рішень.

Опишіть, які небезпеки криє в собі постмодерністський світогляд? Можна сказати, що ера пост-правди породжена ним?

Постмодернізм – це «термін-парасолька», який покриває багато питань, у тому числі ті, які ми вже обговорили. Я маю на увазі моральний релятивізм і деконструкцію істини. Небезпека цього світогляду криється в лицемірстві і подвійних стандартах. Тому що абсолютно неможливо жити у повній відповідності з вірою у відносність істини як на індивідуальному, так і колективному рівні. Людина просто не може жити без переконань. І навіть постмодерне твердження про відносність істини є твердженням, яке претендує на істинність. Таким чином, постмодернізм доводить свою недолугість. Він дещо схожий з бунтівним світоглядом підлітка, який намагається ствердитися на тотальному заперечені існуючих правил і норм, але натомість ніякої альтернативи запропонувати неспроможний. Тому постмодернізм – це найкращий грунт для популізму, політики подвійних стандартів та маніпуляції. У такій світоглядній матриці неможливе існування інших політичних проектів і кандидатів. І це проблема не тільки США. Не випадково, що в колись християнському західному світі протягом останніх десятиліть підіймають голови популісти як правого, так і лівого крила. Світоглядні зміни дуже сильно відображаються в політиці. Парадоксально, що в інформаційну еру накопичення знань і примітивізація людства йдуть паралельним курсом. І електоральні вподобання — найкращий індикатор, що демонструє справедливість такого твердження.”Якщо люди відмовляються мати Бога в розумі, то в них стає розум перевернений”, — про це говорить Біблія, і це підтверджують процеси, що відбуваються на наших очах.

Все закінчиться руйнацією існуючої системи і анархією, чи у вас є більш оптимістичний прогноз?

Я мушу зізнатися, що, коли я спостерігав за американськими виборами, вперше в мене став формуватися песимістичний образ майбутнього США. Я лише в жахливих снах міг уявити, що народ, який від початку спирався на Біблійні принципи, так швидко від них відмовиться. Америка – це суспільство зрізаної квітки, яка без свого християнського коріння поступово в’яне. Ніколи не думав, що держава, яка була символом свободи і всіх найкращих надбань сучасності, так швидко почне скочуватися у бік анархії. Мені боляче про це говорити. Але я все ж не втрачаю оптимізму, адже ми з моєю дружиною кожного дня молимося, щоб Бог втрутився в ситуацію. Ми молимось за спасіння президента Обами, ми молимося за спасіння Трампа, адже він явне не є послідовником Ісуса Христа. І ми молимося, щоб Господь спас душу Хіларі Клінтон. Я уявляю, які б переміни відбулися, якби ці всі люди почали просто говорити правду.