ФУНДАМЕНТИ СУЧАСНОСТІ

Мегапопулярними стали нові терміни: посткапіталізм, постдемократія, постнаука, постгуманізм, постісторія, постполітика, постсучасність, постправда. Префікс «пост» свідчить про те, що проходить образ цього світу (1 Кор.7,31), а сучасність важко осягнути й окреслити чіткими формулюваннями. Хвилювання від потенційної катастрофи підсилюється швидкими кліматичними змінами. У повітрі зависло запитання: «куди ми всі йдемо?» . Таке запитання наштовхує нас на необхідність дослідження походження та джерел сучасності. Саме у новому осмисленні витоків сучасного світу, знаходяться ключі до розуміння сьогодення і, ймовірно, «дорожня карта» для майбутнього.

Сучасний західний світ народився в XVI і XVII століттях. Всі феномени сучасності, такі як: капіталізм, парламентська демократія, наука і права людини сформувались саме в цей період, який ми називаємо початком Нового часу. Ключовою подією Нового часу Гегель визнає Реформацію.

Переломним моментом Реформації став Вормський сейм у 1521 році, на якому мала вирішитися подальша доля Лютера, а отже і руху, очолюваного ним. Німецький монах став перед вибором: відмовитися від своїх переконань або повторити долю свого попередника Яна Гуса. Лютер постав перед судом, що символічно складався з основних інститутів Середньовіччя: німецький імператор – спадкоємець римських августів, що панував над ледь не половиною тогочасної Європи; князі – володарі німецьких земель; папський легат; єпископи; теологи, академічна еліта. Інститути versum особистість, яка апелює до трансцендентної істини.

Його запитали, чи зрікається він поглядів, раніше заявлених у його працях.

На це він сміливо відповів: «Переконайте мене в протилежному на основі Святого Письма і здорового глузду, тоді зречусь. НА ЦЬОМУ СТОЮ І НЕ МОЖУ ІНАКШЕ! Нехай Бог допоможе мені».

Таким чином, у своїй відповіді Лютер вказав на два ключових компоненти фундаменту Західної цивілізації – Біблію і раціональність. Біблія як вираження Логосу – Божих принципів для світу і системи непорушних абсолютів, на яких тримається життя. Раціональність як здатність людини до критичного мислення. Показово, що для більшості лідерів Реформації, не існувало конфлікту між вірою і розумом. Навпаки, вони стверджували, що істина піддається верифікації. Дійсність можна осмислити, світ пізнаваний, бо в його основі лежить розумний задум Творця. Це дало поштовх до інтелектуальних пошуків і спричинило прорив у науці та забезпечило перманентний прогрес Західної цивілізації.

У 1581 році Нідерланди проголошують незалежність від Іспанії. Ця протестантська країна стає центром світової торгівлі й осередком зародження сучасної капіталістичної системи. Вже у XVII столітті Амстердам стає найбагатшим містом у західному світі. У XVIIІ-XІX століттях Велика Британія перебирає на себе роль світового економічного і політичного лідера.

Реформація наново відкрила забуту християнську істину, що Біблія – це основа як особистого, так і суспільного життя. Така християнська віра виходить за стіни середньовічних монастирів і впливає на цінності, норми та інститути європейських народів. Проповідь про безумовну й універсальну любов Бога до людини підняла цінність та гідність особистості, яка має свої права. Заклик працювати, як для Бога, та з любові до ближнього мав наслідком появу унікальної етики праці, що лягла в основу економічного процвітання західного світу. Переклади на національні мови і заохочення людей читати Біблію позитивно вплинули на освіту та розвиток європейських мов і національних держав. Повага до Закону Божого була перенесена в ментальну площину законослухняності та верховенства права. Лютер, Кальвін, Цвінглі, Нокс та інші реформатори відмовилися від целібату. Так Реформація підняла статус сім’ї, яка в протестантських культурах стала базовим осередком суспільства. Буржуазна сім’я, яку так критикували Енгельс і Маркс, та цінності якої у тій же манері висміює сучасна постмодерністська культура, є продуктом Реформації. І, врешті, Реформація народила толерантне суспільство, де свобода совісті є однією з найвищих цінностей.

Ставлення окремих народів до ідей Реформації сформувало мапу сучасного світу. У наступних століттях країни, які будувалися на цьому фундаменті, пережили небачений в історії розвиток, який продовжується і по сьогоднішній день.

Венеція, Генуя, Флоренція – міста-держави Італії, які були найбільш економічно розвинутими в середньовічній Європі. Проте у XVI столітті італійські міста поступово втрачають статус головного центру європейської торгівлі, який переходить до Нідерландів та Великої Британії.

Проте країни, які відкинули його, досить швидко почали занепадати, втратили лідерські позиції і опинилися на узбіччі прогресу. Згадаємо Італію – батьківщину Ренесансу, землю геніальних митців, мислителів, торговців, які були зачинателями сучасної науки, мистецтва і навіть капіталістичної системи. Також Іспанія – наймогутніша країна на зламі XV і XVI століть. Проте вже у другій половині XVII ст. від їхньої колишньої могутності не залишилося і сліду. Вони втратили вагу в культурному, економічному і політичному житті Європи. Не допомогли їм ні кращі кліматичні умови, ні золото з колоній у Південній Америці, ні спадщина античної цивілізації. Схожа доля спіткала Португалію і Річ Посполиту, а також інші регіони Європи, що відмовились від світогляду Реформації.

На противагу цьому, країни Північної Європи – Скандинавія, Швейцарія, Голландія і, передусім, Британія – починають переживати динамічний розвиток, який вивів їх в лідери Західної цивілізації. І це всупереч поганим кліматичним умовам, провінційності, значно меншому впливу античної спадщини.

У СВОЇЙ ВІДПОВІДІ ЛЮТЕР ВКАЗАВ НА ДВА КЛЮЧОВИХ КОМПОНЕНТИ ФУНДАМЕНТУ ЗАХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ – БІБЛІЮ І РАЦІОНАЛЬНІСТЬ.

Суспільні процеси, започатковані Реформацією, продовжилися в епоху Просвітництва, але мали свої регіональні відмінності, які виявились дуже суттєвими в подальшому ході історії. Просвітництво почалось в Англії. Його ключові представники, такі як Джон Лок, Ісаак Ньютон, Джордж Берклі, Едмунд Берк, були глибоко віруючими протестантами. Важливі події цього періоду, такі як громадянська війна парламенту з королем 1642-48 років, а потім Славна революція 1688-89 років, стали втіленням ідей гугенотів і пуритан, які, спираючись на Біблію, бачили ідеал суспільства, у якому влада монарха є обмеженою на користь суспільства. Для Англії, Шотландії та Уельсу з XVI ст. аж до початку XX ст. характерні масштабні духовні пробудження (наприклад, методистське у XVIII ст.), які накладали свій відбиток на загальну атмосферу в країнах.

Ще більш радикальними у своїх прогресивних біблійних ідеях були мислителі англійських колоній у Північній Америці. Бенджамін Франклін, Джордж Вашингтон, Джон Адамс, Джеймс Медісон, Джон Джей, Александр Гамільтон – більшість батьків-засновників США – були спадкоємцями ідей Реформації. Вони реалізували мрії пуритан-пілігримів, які перепливли океан з метою побудувати «місто на високій горі» без королів та всіх феодальних забобонів.

Франція запозичила Просвітництво з Англії. Ключову роль у цьому зіграв Вольтер, який три роки жив саме в цій країні. У філософському творі, який започаткував Просвітництво у Франції «Листи про Англію» він не приховує свого захоплення англійським суспільним устроєм: «Англійська нація, єдина на землі, зуміла впорядкувати владу королів, опираючись їй. Врешті-решт, після багатьох зусиль було утворено такий мудрий уряд, при якому монарх, всесильний робити добро, був безсилий чинити зло»^[1]. Жан-Жак Руссо, інший ключовий мислитель французького Просвітництва, народився і виріс в протестантській Женеві. Він – автор ідеї про державу суспільного договору. Але, якщо зважити на контекст, у якому зростав Руссо, то стає очевидним вплив на його погляди прогресивного суспільного ладу, втіленого Кальвіном і його наступниками. Женевська республіка завжди залишалась для Руссо ідеалом справедливого суспільства. Монтеск’є, відомий як автор теорії розподілу трьох гілок влади, усе своє життя жив у найбільш гугенотській частині Франції – у Гасконії і Аквітанії. Гугеноти славилися непримиримою позицію до будь-яких форм узурпації влади. Вони задовго до Монтеск’є написали анонімну, але дуже визначальну для європейської політичної думки книгу «Захист проти тиранів», де виклали свої республіканські погляди.

Французькі просвітителі запозичили від протестантських суспільств лише плоди їхнього світогляду і віри, відкинувши біблійне джерело цих суспільних феноменів. Французьке Просвітництво стало агресивним стосовно християнства.

Відоме гасло Вольтера «розчавити гадину» було адресоване до корумпованої і пов’язаної з абсолютизмом католицької церкви. Явищем, народженим ідеологією Просвітництва, була ідолатрія розуму, яка знайшла свій апогей в парарелігійних перформансах, звершених за часів якобінського терору в 1793-94 роках, зокрема в паризькому соборі Нотр-Дам, коли революціонери коронували Богиню Розуму, роль якої грала оперна актриса.

Ідеали французького Просвітництва втілились у 1789 році у французькій революції. Вона потопила в крові французів, а її конституція діяла лише два роки, щоб змінитись терором Робесп’єра, а пізніше диктатурою Бонапарта. Франція, яка протягом усього середньовіччя була де-факто лідером Європи, втратила свої позиції. У XIX ст. кожні 15-20 років вона переживала революції і політичні кризи, зійшовши на маргінес міжнародної арени.

Своєрідно виглядала епоха Просвітництва в Німеччині, яка почалась пізніше, ніж в Британії і Франції. Хоча Реформація зародилася саме в Німеччині, ця країна швидко згубила її першопочатковий дух. Довготривалі релігійні війни (скоріше війни, у які був вплетений релігійний компонент), деморалізували німців. Особливо 30-літня війна у першій половині XVII ст. залишила після себе не тільки спустошені міста і села, але й зерна скептицизму відносно християнської віри. Це дало підґрунтя для німецького секуляризму, який розвинувся в XVIII ст., насамперед, у Прусії Фрідріха ІІ.

ФРАНЦУЗЬКІ ПРОСВІТИТЕЛІ ЗАПОЗИЧИЛИ ВІД ПРОТЕСТАНТСЬКИХ СУСПІЛЬСТВ ЛИШЕ ПЛОДИ ЇХНЬОГО СВІТОГЛЯДУ І ВІРИ, ВІДКИНУВШИ БІБЛІЙНЕ ДЖЕРЕЛО ЦИХ СУСПІЛЬНИХ ФЕНОМЕНІВ.

Кант у своїх філософських працях замінив авторитет християнської релігії авторитетом людського розуму. Отже, питання Гуго Гроція «etsi Deus non daretur»(якби Бога не існувало) знайшло свою відповідь у філософії континентального просвітництва: так, без Бога можна побудувати прекрасне майбутнє, спираючись лише на людський розум. Фіхте, Гегель, Фоєрбах, Маркс розвили цю концепцію. У 1882 році Ніцше проголосив найважливішу фразу XIX ст.: «Бог помер». У такий спосіб була заявлена кінцева руйнація біблійної основи, на якій будувалась Західна цивілізація.

Секуляризм просунувся не лише в колі філософів, але також у теологічному середовищі на території німецької церкви. Ліберальна теологія була (і продовжує бути) спробою еволюційної деконструкції біблійного фундаменту. Родоначальником ліберальної теології є Фрідріх Шлаєрмахер. Він, а також інші німецькі ліберальні теологи відкинули класичне християнське вчення. Згідно з новою теологією, немає перворідного гріха, Ісус не помирав за гріхи людей, а Його тілесне воскресіння та інші біблійні дива – це міфи.

ЛІБЕРАЛЬНА ТЕОЛОГІЯ БУЛА (І ПРОДОВЖУЄ БУТИ) СПРОБОЮ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ДЕКОНСТРУКЦІЇ БІБЛІЙНОГО ФУНДАМЕНТУ.

За словами Френсіса Шейфера, ліберальна теологія є «гуманізмом, вираженим теологічними термінами»^[2]. Сьогодні вона домінує в західноєвропейському християнстві. Позбавлена біблійних основ німецька національна ідея поступово поринає в безодню націоналізму та імперіалізму, що в ХХ столітті принесло найстрашніші спустошення, відомі історії людства.

Висадака пілігрімів в Америці. Англійські релігійні біженці прагнули побудувати на новій землі «місто на високій горі», яке стане втіленням ідеалів справедливості.

Ідеологія просвітництва, що підкорила континентальну Європу, зокрема французьку та німецьку цивілізації, ототожнює себе з поняттями модернізму, гуманізму, раціоналізму і секуляризму. Вона призвела до катастрофи в першій половині ХХ ст. Її оптимістична віра в людський розум і неминучий прогрес закінчилась разом з початком Першої світової війни. Ця війна виявилася лише прелюдією перед справжнім пеклом, яким була спроба втілити в життя дві утопії – комунізм та нацизм. Обидві вони еволюційно сформувались на основі ідей французького та німецького Просвітництва.

Британія і, насамперед, її молодша сестра США залишались у значній мірі в ізоляції від європейських процесів, будучи, як сказав Арнольд Тойнбі, alter orbis («інша земля»)^[3]. Цей «інший світ» виявився значно вірнішим християнським фундаментам, окресленим Реформацією. Французький мислитель і дипломат Алексіс де Токвіль у книзі «Демократія в Америці» зауважує: «Америка залишається тією частиною світу, де християнська релігія в найбільшій мірі зберегла справжню владу над душами людей. І ця країна, у якій релігія в наші дні має найбільший вплив, у той же час є найбільш освіченою і вільною»^[4]. Вплив християнської віри американських громадян на суспільно-політичні процеси є чи не найбільш вирішальним у цій країні, навіть у наші дні.

Під час і після Першої і, особливо, Другої світових воєн саме цей alter orbis рятує стару Європу, яка загубилася в модерністських ідеологіях. План Маршала відбудував знищені після війни країни Західної Європи і Далекого Сходу. Ми почали жити в англоамериканському світі, у якому втілюється American dream(американська мрія). Американська мрія стала універсальною і є секуляризованою версією мрії пілігримів з Масачусетсу.

Вплив християнської віри американських громадян на суспільно-політичні процеси є чи не найбільш вирішальним у цій країні, навіть у наші дні. Під час і після Першої і, особливо, Другої світових воєн саме цей alter orbis рятує стару Європу, яка загубилася в модерністських ідеологіях. План Маршала відбудував знищені після війни країни Західної Європи і Далекого Сходу. Ми почали жити в англоамериканському світі, у якому втілюється American dream*. Американська мрія стала універсальною і є секуляризованою версією мрії пілігримів з Масачусетсу.

Друга половина ХХ і початок ХХІ ст. – це справжнє American century*.

Модернізм зазнав поразки, оскільки намагався будувати цивілізацію лише на фундаменті людського розуму, відкинувши з-під нього основу біблійного одкровення. На зміну йому прийшов постмодернізм, який не є повноцінною філософською системою, а скоріше станом розчарування в модернізмі, або модернізмом, який себе вичерпав. Показово, що постмодернізм називає науку соціальним конструктом і тим самим виражає свою недовіру до людського розуму, прогресу і можливості об’єктивності науки чи взагалі концепції правди. У постмодернізмі не тільки помер Бог, але також померла людина і її розум, померла раціональність. Один із теоретиків постмодернізму Жан-Франсуа Ліотар прямо закликає до руйнації інститутів західного світу, що базуються на раціональності: «При капіталізмі розум уже є при владі. Ми хочемо зруйнувати капіталізм не тому, що він ірраціональний, а саме тому, що він раціональний. Розум і влада – одне і те саме»^[5]. Постмодернізм проголосив смерть супероснов: Бога, автора і гуманітарності (людини)^[6] – логічний результат відокремлення фундаменту раціональності від основи біблійного абсолюту. Якщо помер Автор – то нема нічого, крім ілюзії. «Оскільки вони вважали за непотрібне пізнати Бога, то видав їх Бог їхньому перекрученому розумові, щоби чинили те, чого не личить» (Рим. 1:28).

ВАЖЛИВО ДЛЯ НАС – ПЕРЕД ВИКЛИКАМИ ВСЕ БІЛЬШ ДЕСПОТИЧНОГО МЕЙНСТРІМУ, ПОДІБНО ДО ЛЮТЕРА, МАТИ МУЖНІСТЬ ЗАЯВИТИ: «НА ЦЬОМУ СТОЮ І НЕ МОЖУ ІНАКШЕ!» У БОЖЕВІЛЬНОМУ СВІТІ СЛІД ЛИШИТИСЯ ВІРНИМ БІБЛІЇ І ЗДОРОВОМУ ГЛУЗДУ.

Зрізані тюльпани мають змогу ще деякий час жити у вазі з водою. Але відірвані від коріння вони є приречені на засихання. Ми в якійсь мірі ще живемо в модернізмі – точні науки, технології і економіка ще залишаються під впливом раціональності. Але в культурі уже цілком панує ірраціональний постмодернізм. І хоча на Заході християнське «паливо» ще не закінчилось, різні складові культури – академічна гуманітарна сфера як місце формування ідей, а також мистецтво та медіа як канали поширення цих ідей – захоплені лівацьким постмодернізмом. Слово зрештою стане тілом. Процеси, які відбуваються в культурі, згодом визначають всі інші сфери життя. Християнські ідеї, реалізовані передусім Реформацією, поступово протягом віків змінювали цивілізацію, формували її інститути. Так само і руйнівні ідеї постмодернізму вплинуть на всі сфери життя людини і суспільства, несучи хаос, який є ідеалом постмодерністів.

Континентальне просвітництво подібне до блудного сина, який, взявши спадщину отця, сказав йому: «Прощавай!». Він згодом змарнував її, залишившись ні з чим і скоро опинився наодинці зі свинями… Континентальна ідеологія просвітництва (модернізму) запозичила християнські ідеали і наслідувала суспільні рішення, сформовані в протестантських країнах, але різко відмовилась від самого християнства. Невдовзі вона розгубила всю цю спадщину, оскільки відірвалась від її джерел. Сьогодні культура постмодернізму нагадує свинячий бенкет.

Які є перспективи?

Можна передбачити дві альтернативи. В першому варіанті, ідеології постмодернізму продовжують ерозію Західної цивілізації. Розпочата 50 років тому сексуальна революція рухає свій божевільний прогрес, бо як інакше можна назвати гендер мейнстрімінг, який сьогодні є чи не ключовою агендою політики ООН і Євросоюзу?! Одним з наслідків сексуальної революції є демографічна криза, яка, у поєднанні з політикою мультікультуралізму, в майбутньому призведе до конфлікту цивілізацій всередині європейського континенту.

Перспективи жити у світі, де домінує комуністичний Китай, теж не виглядають достатньо оптимістично.

Іншою альтернативою для західних суспільств є віднайти внутрішню силу та відновити пошкоджені фундаменти, повернутись до базових основ, на яких побудована наша культура, – Біблії та раціональності. Відновити біблійні абсолюти, які б стали основою для фундаменту раціональності. Нова Реформація, яка відповідала би викликам сучасності і повторна християнізація Заходу здається сценарієм непростим, але в умовах прогресуючої кризи, викликаної хаосом постмодернізму, цілком можливим. Уже тут і там з’являються ластівки, які, слід сподіватись, і звіщають цю віднову.

Ніхто з людей не знає як виглядатиме майбутнє. І може нема потреби цього знати. Просто необхідно кожному робити те, що правильно, не озираючись на прагматизм. У цьому суть віри. Важливо для нас – перед викликами все більш деспотичного мейнстріму, подібно до Лютера, мати мужність заявити: «НА ЦЬОМУ СТОЮ І НЕ МОЖУ ІНАКШЕ!» У божевільному світі слід лишитися вірним Біблії і здоровому глузду. В умовах кризи необхідно, щоб серед дітей Отця, знайшлися ті, що знають дорогу до Його дому.

Зрештою, все і так закінчиться happy end-ом, проте він не буде результатом людських утопій, але кінцем відомого нам світу і початком нового життя, як це визначив справжній Автор історії.